УДК 332.1:658

 

І. М. Семененко,

к. е. н., доцент, доцент кафедри економіки підприємства,

Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, м. Сєвєродонецьк

 

ЦІЛЬОВЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ: КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗАДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

 

Inna Semenenko,

PhD (Economics), associate professor of department of enterprise economics

Volodymyr Dahl East Ukrainian National University, Severodonetsk, Ukraine

 

GOAL MANAGEMENT OF ENTERPRISES: SOCIAL RESPONSIBILITY CONCEPT FOR SUSTAINABLE DEVELOPMENT OF A REGION

 

У статті досліджено цільове управління підприємствами та окреслено необхідність впровадження цільового управління підприємствами задля сталого розвитку регіону. Цілепокладання є одним з ключових етапів такого управління, а функція цілепокладання реалізовується у всіх сферах управління. Визначено, що сьогодні орієнтиром для регіонів України стає їхній сталий розвиток. Важливою складовою концепції сталого розвитку є положення про соціальну відповідальність бізнесу перед сьогоднішнім і майбутніми поколіннями. Встановлено, що результати діяльності підприємства відповідно до кожної поставленої мети впливають на сталий розвиток регіону, в якому вони працюють. Визначено, що соціальна відповідальність підприємства впливає на сталий розвиток регіону в цілому, оскільки зачіпає і задовольняє інтереси багатьох стейкхолдерів підприємства, які одночасно є суб'єктами регіону.

 

The article explores goal management of enterprises and outlines the need for the implementation of goal management of enterprises for sustainable development of a region. Goal-setting is one of the key stages of such management, and the goal-setting function is implemented in all areas of management. It is determined that today sustainable development becomes the benchmark for the regions of Ukraine. The important part of sustainable development concept is social responsibility of business before today's and future generations. The results of the enterprise's activity in accordance with each goal, affect sustainable development of a region in which they operate. Social responsibility of an enterprise influences sustainable development of a region as a whole, since it affects and satisfies the interests of many stakeholders of the enterprise, which simultaneously are subjects of the region.

 

Ключові слова: цілі, цільове управління підприємствами, соціальна відповідальність, сталий розвиток регіону, стейкхолдер.

 

Keywords: goals, goal management of enterprises, social responsibility, sustainable development of a region, stakeholder.

 

 

Постановка проблеми. Управління є цілеспрямованою діяльністю, і саме мета визначає орієнтири будь-якого суб'єкта управління та процеси досягнення встановлених орієнтирів. Цілі підприємства обумовлюють зміст, форми і методи управління. Виходячи з цілей, визначаються не тільки напрями діяльності підприємства, але і його організаційна структура, функції. Тому визначення цілей підприємства стає основою формування стратегії і всіх управлінських дій, а ступінь досягнення цілей є критерієм оцінки результатів прийнятих рішень і здійснених заходів, і результативності діяльності підприємства в цілому.

Діяльність підприємства значно впливає на стан регіону, в якому воно працює. Сьогодні орієнтиром для регіонів України стає їхній сталий розвиток, який передбачає не лише економічне зростання, а і соціальну складову, і задовільний стан навколишнього середовища. Отже, цілі, які ставлять перед собою підприємства мають у кінцевому рахунку сприяти сталому розвитку регіону. Тому на підприємствах доцільно впроваджувати цільове управління, завдяки якому при встановленні власних цілей враховуватимуться особливості регіонального розвитку і цілі сталого розвитку. Це обумовлює актуальність таких досліджень.

Аналіз попередніх досліджень і публікацій. Питанню необхідності змінювати концепцію управління відповідно до концепції сталого розвитку вже було присвячено багато праць закордонних вчених. Зокрема, Т. Н. Гладвін, Дж. Дж. Кеннеллі і Т.-Ш. Краузе зазначали про необхідність зміни парадигм управління задля сталого розвитку [1]; Р. Кемп, Д. Лоорбах, Я. Ротманс досліджували моделі для управління процесами коеволюції при переході на шлях до сталого розвитку [2], В.-С. Цай і В.-Ч. Чжоу аналізували вибір систем управління для сталого розвитку на невеликих підприємствах [3].

В Україні також досліджували процеси трансформації систем управління підприємствами для переходу на шлях до сталого розвитку. Зокрема, Н. С. Красовська визначала проблеми поведінки економіко-екологічних систем на принципах сталого розвитку та шляхи їх вирішення [4], І. О. Тарасенко розробляла методичні положення екологічного управління підприємствами для забезпечення їхнього переходу до сталого розвитку, який є, насамперед, еколого-орієнтованим [5]. Такі дослідження є дійсно доцільними, оскільки дозволять надати конкретні рекомендації підприємствам щодо необхідних заходів стосовно змін у принципах, методах та інструментах управління для забезпечення їх сталого розвитку. Проте все ще бракує інформації щодо саме цільового управління підприємствами задля сталого розвитку регіону.

Поняття соціальної відповідальності вже набуло поширення в наукових публікаціях. Але далеко не всі підприємства сьогодні ставлять перед собою мети, пов'язані з підвищенням добробуту суспільства і працівників. У той же час, керівники підприємств, ставлячи перед собою деякі цілі, не усвідомлюють, що саме вони свідчать про відповідальне ставлення підприємства до навколишнього середовища.

Метою дослідження є деякі положення цільового управління підприємствами задля сталого розвитку регіону.

Основний зміст дослідження. Сталий розвиток потребує розуміння того, що глобальні проблеми є системно взаємопов'язаними і взаємозалежними. Будь-яка нація не може досягти економічних цілей без досягнення соціальних або екологічних цілей: універсальна освіта і можливості для працевлаштування, здоров'я і продовження роду, рівний доступ до ресурсів та їх справедливий розподіл, сталі нації і природне середовище тощо. Соціальна рівність і повага до біосфери необхідні для посилення добробуту у будь-якому регіоні планети. Поліпшення добробуту і соціальна рівність необхідні для охорони навколишнього середовища. Задовільне навколишнє середовище і покращений добробут є важливими для просування соціальної рівності. Зусилля, спрямовані лише на екологічне здоров'я і цілісність, за відсутності уваги до зменшення бідності, стабілізації населення і перерозподілу економічних можливосте, можуть, у кращому випадку, привести до незначних результатів. Будь-які досягнення можуть бути нейтралізовані деградацією глобальної екосистеми або соціополітичною нестабільністю [1, с. 879]. Отже, закликання щодо приділення уваги лише економічній складовій розвитку регіону або зберігання навколишнього середовища без урахування соціальних та економічних потреб суспільства тощо не сприятиме, у кінцевому рахунку, сталому розвитку регіону. Досягнення всіх поставлених цілей має відбуватися шляхом їх узгодження між собою та цілями різних груп інтересів. Очевидно, що підприємства, які працюють в регіоні та сприяють розвитку регіону, мають впроваджувати нові методи та способи управління, що враховуватимуть різноманітність цих цілей. Таким типом управління є цільове управління.

Цільове управління підприємствами передбачає наявність методології цілепокладання (у тому числі побудови дерева цілей) і пристосування існуючої системи управління на підприємстві до поставлених цілей. Цілепокладання є одним з ключових етапів такого управління, а її функція реалізовується у всіх сферах управління. За суттю цілепокладання є складних процесом, оскільки передбачає не лише встановлення цілей, а і перевірку їх узгодженості, прогнозування результатів відповідно до кожної мети, відповідність змісту цілей об'єктивним обставинам. При чому, неузгодженість цілей (у тому числі ієрархічна) призводить до виникнення витрат, пов'язаних з управлінською діяльністю [6].

У зв'язку з процесами глобалізації та об'єктивізацією проблеми вичерпності ресурсів стає актуальним узгодження цілей діяльності підприємства з концепцією сталого розвитку. Результати діяльності підприємства відповідно до кожної поставленої мети впливають на сталий розвиток регіону, в якому вони працюють. Важливою складовою концепції сталого розвитку є положення про соціальну відповідальність бізнесу перед сьогоднішнім і майбутніми поколіннями. Тому необхідним напрямом сучасних досліджень в галузі управління повинно стати визначення цілей діяльності підприємства з позиції соціальної відповідальності та окреслення їх впливу і важливості для сталого розвитку регіону.

Питання цілей діяльності підприємства не є також новим. Деякі дослідники вже ставили дилему, кому або чому мають відповідати сучасні підприємства, виходячи з різних існуючих теорій фірми. Теорія фірми, яка розглядає фірму як власність її власників, дійсно передбачає, що головною метою діяльності фірми є збільшення прибутку її власників. Члени правління та управлінці фірми є агентами її власників і не несуть ніякої відповідальності перед іншими корім тих, що передбачені законодавством. Суперечливою до цієї теорії є теорія стейкхолдерів, яка вважає, що фірми мають слугувати ширшим суспільним інтересам і створювати цінність для суспільства. Звісно, що фірма має приносити прибутки своїм власникам, оскільки в іншому випадку вони не виживуть. Проте фірми мають також створювати і інші цінності, такі як професійний розвиток власних робітників-найманців, інноваційні продукти для своїх споживачів тощо. З цієї точки зору, у фірми є багато зобов'язань, і інтереси всіх стейкхолдерів мають бути прийняті до уваги [7, с. 5-6]. Якщо розглядати регіон як сукупність різних підприємств та інших суб'єктів, то кожен суб'єкт робить свій внесок у сталий розвиток регіону. Кожний суб'єкт в межах регіону може бути зацікавлений у діяльності іншого суб'єкта, мати власні інтереси і, отже, бути його стейкхолдером (ринковим або неринковим). Враховуючи необхідність прийняття до уваги інтересів усіх стейкхолдерів, цілі кожного суб'єкта мають встановлюватися відповідним чином.

Соціальна відповідальність окликає підприємства, поки вони переслідують економічні цілі, взаємодіяти із своїми стейкхолдерами. Стейкхолдери вже теж очікують від підприємства того, що воно буде соціально відповідальним, і багато з підприємств вже зробили соціальну спрямованість і відповідне цілепокладання частиною своєї діяльності [7]. Соціальна відповідальність підприємства безумовно впливає на сталий розвиток регіону в цілому, оскільки зачіпає і задовольняє інтереси багатьох стейкхолдерів, у тому числі, інші підприємства, населення в цілому, громади, державні і місцеві органи влади тощо.

Соціальна відповідальність не означає, що підприємство має відмовитися від своїх інших цілей. Головним викликом для управління стає сполучення і врахування цієї відповідальності у загальну стратегію підприємства, не втрачаючи уваги з жодного із своїх зобов'язань. Причому, всередині підприємства ці сполучення не завжди можуть безконфліктно співіснувати, а іноді саме їх сполучення сприяє більш результативній роботі підприємства. Виходячи з цього, виділяють основні аргументи за і проти соціальної відповідальності підприємств. Аргументи "за" включають: балансування корпоративної влади з відповідальністю, зниження державного регулювання, сприяння довгостроковому отриманню прибутку підприємством, збільшення цінності підприємства і поліпшення його репутації, виправлення соціальних проблем, спричинених діяльністю підприємства. Аргументи "проти" висуваються тими особами, які вважають, що неможна довіряти бізнесу робити соціальні покращення, оскільки бізнес використовуватиме це лише як прикриття своїх істинних намірів щодо отримання максимально можливих прибутків. Такі аргументи – це зниження економічної ефективності і прибутку, нав'язування нерівних витрат серед конкурентів, нав'язування нерівних витрат самих стейкхолдерів; потреба у соціальних вміннях, яких можуть бути відсутніми; покладання відповідальності на бізнес, а не на індивідів [7]. Прихильність або, навпаки, опозиція важливості соціальної відповідальності підприємств обумовлена причиною постановки таких цілей. Наприклад, у [8] зазначено, що соціальна відповідальність підприємства намагається вирішити соціальні проблеми, особливо в тих випадках, коли держава не бажає або не здатна вирішити їх. Причому, підприємство вирішує соціальні проблеми не за причиною отримання подальшої вигоди, а винятково з альтруїстичних наслідків. Тобто за цим дослідженням метою підприємства з позиції соціальної відповідальності є допомога людям і вирішення соціальних проблем регіону. У той же час існує точка зору, що підприємства реалізують заходи, пов'язані з соціальною відповідальністю, виключно для подальшого отримання вигоди [9]. За їх думкою, реалізація підприємствами заходів, пов'язаних із соціальною відповідальністю, призводить до підвищення лояльності споживачів, збільшення ринків збуту, реалізація нової продукції на нових ринках тощо.

Безумовно, незважаючи на мотиви, впровадження принципів концепції соціальної відповідальності на підприємствах і реалізації ними відповідних заходів сприяє задоволенню інтересів різних стейкхолдерів і сталому розвитку регіону. Слід погодитися з тим, що при реалізації соціально спрямованих заходів невміле управління або невчасне впровадження принципів концепції соціальної відповідальності може також призвести до втрат. Саме тому цілепокладання на підприємстві має здійснюватися з урахуванням всіх цілей діяльності підприємства та цілей його стейкхолдерів.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, у зв'язку з процесами глобалізації та об'єктивізацією проблеми вичерпності ресурсів стає актуальним узгодження цілей діяльності підприємства з концепцією сталого розвитку. Сталий розвиток потребує розуміння того, що глобальні проблеми є системно взаємопов'язаними і взаємозалежними. Важливою складовою концепції сталого розвитку є положення про соціальну відповідальність бізнесу перед сьогоденням і майбутніми поколіннями. Тому необхідним напрямом сучасних досліджень в галузі управління повинно стати визначення цілей діяльності підприємства з позиції соціальної відповідальності та окреслення їх впливу і важливості для сталого розвитку регіону.

Цільове управління підприємствами передбачає наявність методології цілепокладання і пристосування існуючої системи управління на підприємстві до поставлених цілей. Досягнення всіх поставлених цілей має відбуватися шляхом їх узгодження між собою та цілями різних груп інтересів. Соціальна відповідальність підприємства безумовно впливає на сталий розвиток регіону в цілому, оскільки зачіпає і задовольняє інтереси багатьох стейкхолдерів, у тому числі, інші підприємства, населення в цілому, громади, державні і місцеві органи влади тощо. Отже, якщо розглядати стейкхолдерів підприємства в межах окремого регіону та суб'єктів цього регіону, можна відзначити, що вони співпадатимуть. Тому врахування цілей та інтересів стейкхолдерів при впровадженні принципів соціальної відповідальності і постановці відповідних цілей підприємством сприятиме забезпеченню сталого розвитку регіону.

 

Література.

1. Gladwin T. N. Shifting Paradigms for Sustainable Development: Implications for Management Theory and Research / T. N. Gladwin, J. J. Kennelly, T.-S. Krause // The Academy of Management Review. – 1995. – Vol. 20, No. 4. – P. 874-907.

2. Kemp R. Transition management as a model for managing processes of co-evolution towards sustainable development / R. Kemp, D. Loorbach, J. Rotmans // International Journal of Sustainable Development & World Ecology. – 2007. – Vol. 14, Iss. 1. – P. 78-91.

3. Tsai W.-H. Selecting management systems for sustainable development in SMEs: A novel hybrid model based on DEMATEL, ANP, and ZOGP / W.-H. Tsai, W.-C. Chou // Expert Systems with Applications. – 2009. – Vol. 36, Iss. 2, Part 1. – P. 1444-1458.

4. Красовська Н. С. Регулювання поведінки економіко-екологічних систем на принципах сталого розвитку : автореф. дис... канд. екон. наук: 08.02.03 / Н. С. Красовська ; Донец. нац. ун-т. — Донецьк, 2006. — 20 с.

5. Тарасенко І. О. Методологічні основи сталого розвитку підприємств легкої промисловості : автореф. дис. ... д-ра екон. наук : 08.00.04 / І. О. Тарасенко ; Київ. нац. ун-т технологій та дизайну. — К., 2011. — 36 с.

6. Тебекин А. В. Методы принятия управленческих решений : учебник / А. В. Тебекин. – М.: Изд-во ЮРАЙТ, 2014. – 572 с.

7. Lawrence A. Business and society: stakeholders, ethics, public policy / A. Lawrence, J. Weber, J. Post. – [11th ed.]. – Irwin: McGraw-Hill, 2005. – 535 p.

8. Bowie N. New directions in corporate social responsibility / N. Bowie // Business Horizons. – 1991. – Vol. 34. Iss. 4. – Р. 56-65.

9. Burke L. How corporate social responsibility pays off / L. Burke, J. M. Logsdon // Long Range Planning. – 1996 – Vol. 29. No.4. – Р. 495-502.

 

References.

1. Gladwin, T. N., Kennelly, J. J. and Krause, T.-S. (1995), “Shifting Paradigms for Sustainable Development: Implications for Management Theory and Research”, The Academy of Management Review, vol. 20, no. 4., pp. 874-907.

2. Kemp, R., Loorbach, D. and Rotmans, J. (2007), “Transition management as a model for managing processes of co-evolution towards sustainable development”, International Journal of Sustainable Development & World Ecology, vol. 14 , iss. 1, pp. 78-91.

3. Tsai, W.-H. and Chou, W.-C. (2009), “Selecting management systems for sustainable development in SMEs: A novel hybrid model based on DEMATEL, ANP, and ZOGP”, Expert Systems with Applications, vol. 36, iss. 2, pp. 1444-1458.

4. Krasovs'ka, N. S. (2006), “Adjustment of economic and ecological systems’ behaviour on sustainable development principles”, Ph.D. Thesis, Organisation of management, planning and adjustment of economy, Donetsk National University, Donetsk, Ukraine.

5. Tarasenko, I.O. (2011), “Methodological foundations of light industry enterprises sustainable development”, Doctor of Science Thesis, Economics and Management of Enterprises, Kyiv National University of Technologies and Design, Kyiv, Ukraine.

6. Tebekin, A. V. (2014), Metody prinjatija upravlencheskih reshenij [Methods of making managerial decisions], Jurajt, Moscow, Russian Federation.

7. Lawrence, A., Weber, J. and Post, J. (2005), Business and society: stakeholders, ethics, public policy, 11th ed., McGraw-Hill, Irwin, USA.

8. Bowie, N. (1991), “New directions in corporate social responsibility”, Business Horizons, vol. 34. iss. 4, pp. 56-65.

9. Burke, L. and Logsdon, J. M. (1996), “How corporate social responsibility pays off”, Long Range Planning, vol. 29. no.4, pp. 495-502.

 

Стаття надійшла до редакції 20.12.2015 р.