УДК 658:332.1

 

Р. А. Галгаш,

к. е. н., доцент, доцент кафедри економіки підприємства, директор інституту економіки та управління,

Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, м. Сєвєродонецьк

 

ОГЛЯД ПІДХОДІВ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ МЕЖ РЕГІОНАЛЬНИХ КЛАСТЕРІВ ПІДПРИЄМСТВ

 

Ruslan Galgash,

PhD (Economics), associate professor of department of enterprise economics

Volodymyr Dahl East Ukrainian National University, Severodonetsk, Ukraine

 

REVIEW OF APPROACHES TO ESTABLISHING BOUNDARIES BETWEEN REGIONAL CLUSTERS OF ENTERPRISES

 

У статті визначено, що для існуючої в Україні корпоративної структури економіки, основаної на інтересах окремих груп контролю, більшість напрямів наукових досліджень потребує свого корегування щодо інститутів власності, управління і контролю. Розглянуто стан сучасного підходу щодо понятійного та реального визначення регіональних кластерів підприємств. Надано аргументацію на користь потреби в становленні наукових засад для визначення меж регіональних кластерів підприємств. Визначено та проаналізовано підходи до встановлення меж регіональних кластерів підприємств, які б надавали змогу визначати склад суб’єктів, які вступають у різні форми координування стратегічних аспектів власних стосунків. Визначено дві групи підходів до встановлення меж регіональних кластерів підприємств: виявлення меж кластерів "ззовні" та "зсередини", або "top-down" і "bottom-up" аналіз відповідно.

 

The article states that for the existing corporate structure of the economy based on the interests of certain groups of control in Ukraine, most areas of scientific research require their correction regarding the institutions of ownership, management and control. The state of the modern approach to the conceptual and real definition of regional clusters of enterprises is considered. The argumentation in favour of the need for setting scientific principles for establishing the boundaries of regional clusters of enterprises is given. The approaches to establishing the boundaries of regional clusters of enterprises are determined and analysed. These approaches can enable determining the structure of the entities entering into different forms of coordination of the strategic aspects of their own relations. Two groups of approaches to establishing boundaries between regional clusters of enterprises are identified. They include the detection of cluster boundaries "from the outside" and "from within", or "top-down" and "bottom-up" analysis, respectively.

 

Ключові слова: кластер, межа, регіон, стратегічна координація, регіональний кластер підприємств, субординація, розвиток, контроль, власність, інститут.

 

Keywords: cluster, border, region, strategic coordination, regional cluster of enterprises, subordination, development, control, property, institute.

 

 

Постановка проблеми. Проблеми у функціонуванні та розвитку регіонів виникають на основі змін у реальних складових матеріального світу, але їх не можна розглядати окремо від трансформації уявлень про ці об’єкти в межах сучасної теорії управління та економічної теорії, які відбуваються наразі на основі інституціональної парадигми. Якщо звернутися до світової теорії і практики управління, то можна відзначити, що принципи детермінізму і оптимізації діяльності підприємства втратили свою актуальність в умовах динамічного зовнішнього середовища. Для існуючої сьогодні в Україні корпоративної структури економіки (основаної на інтересах окремих груп контролю) більшість напрямів наукових досліджень потребує свого корегування щодо інститутів власності, управління і контролю. Стимулювання розвитку регіональних кластерів вимагає сьогодні використовувати не субординаційні механізми владнання конфліктів інтересів, а координаційні (такі стосунки за уявою В. Д. Граждана [1] мають відноситись до групи соціальної взаємодії, яка має назву "субординації" на відміну від другої групи – "координації"). Найбільше значення в таких умовах набуває динамічна складова взаємодії цих інститутів, яка виявляється в процесах стратегічної координації розвитку підприємств в регіональному кластері. Одним з найбільш складних завдань в процесі стратегічної координації розвитку підприємств в регіональному кластері є встановлення меж регіональних кластерів підприємств.

Аналіз попередніх досліджень і публікацій. Вивчення феномена географічного скупчення фірм бере початок з робіт А. Маршала кінця ХІХ століття. Однак поширеності такі дослідження набули з робіт М. Портера 1990-х років [2], які присвячено перевагам спільної організації виробництва, що дістала назву економічних кластерів. Сполучення "економічний кластер" є наскільки новим, настільки і швидко розповсюджуваним в управлінській науці і практиці: беручи свій початок від роботи М. Портера [3].

Питанням ідентифікації сприятливих умов розвитку кластерів присвячені дослідження М. Портера, П. Десрочерса, Ф. Саутета, Дж. Кортрайта та ін. Проблеми визначення сутності економічного кластера знайшли відображення в роботах К. Кетелса, О. Мемедович, С. Розенфельда, О. Тищенка, М. Войнаренка, З. Варналія, А. Олійник, С. Соколенка, Ж. Мінгалевої, О. Кундеуса, Л. Бойко, Д. Пруненка, В. Гоблика, К. Дудкіної, С. Кропельницької, Ю. Ковальової та ін. Вивченню різновидів економічних кластерів і створенню їхніх класифікацій присвячено праці П. Біанчі, Л. Міллера, С. Бертіні, Е. Маркусен, І. Гордона, Ф. МакКана та ін. Опис одиничних виражених кластерних утворень, а також траєкторій їхнього розвитку знайшов відображення в роботах М. Піоре, Ч. Сабела, Х. Майєра та ін. Разом із тим, низка важливих фундаментальних і прикладних завдань лишається невирішеними, одним з яких є визначення меж економічних кластерів. Дослідженню меж кластерних утворень на "мікрорівні" присвячено роботи вітчизняних учених М. Войнаренка, О. Несторенка, А. Пилипенка, О. Фіщука, І. Заблодської та ін.

Мета дослідження. Метою статті є визначення та аналіз підходів до встановлення меж регіональних кластерів підприємств, які б надавали змогу визначати склад суб’єктів, які вступають у різні форми координування стратегічних аспектів власних стосунків.

Основний зміст дослідження. Ідентифікація і виявлення меж кластерів є напрямами "кластерних" досліджень, що активно розвиваються. Це пов’язано перш за все із практичною значущістю потенційних результатів, які є вкрай затребуваними для можливостей продукування рекомендацій щодо розробки ефективної національної та регіональної політики економічного розвитку. Наявні в управлінській науці дослідження даного спрямування можна укрупнено розбити на дві групи: виявлення меж кластерів "ззовні" та "зсередини", або "top-down" і "bottom-up" аналіз відповідно. "Top-down"-аналіз послугується здебільшого кількісними статистичними даними промислової структури регіональної та національної економічних систем, у той час як об’єктом "bottom-up"-аналізу виступають діяльність і взаємозв’язки між фірмами конкретних кластерів [4, c. 28]. У табл. 1 наведено показані у [4, c. 28] узагальнені порівняльні характеристики обох підходів.

Таблиця 1.

Порівняльна характеристика "top-down" і "bottom-up" підходів досліджень щодо виявлення меж кластерів

(складено за [4, c. 28])

 

К. Кетелс зі співавторами пропонує при ідентифікації кластера представляти певну групу підприємств в якості "підвищення" на географічній мапі певної економічної активності, а індикатором її висоти вважати рівень зайнятості" [5, c. 8]. Невирішеним питанням в даному випадку виступає те, який рівень підвищення є достатнім, аби ідентифікувати її в якості кластера. Дослідники пропонують таким рівнем вважати той, що становить "мінімальну критичну масу для досягнення значимого рівня екстерналій, який надає кластерам економічної значущості" [5, c. 8]. Питанню кількісної ідентифікації цієї критичної маси також присвячено низку досліджень. Так, у [5, c. 22] для оцінки "сили" кластеру пропонується зважати на їхній розмір, спеціалізацію та домінування; за результатами оцінки цих трьох величин кластери набувають нуль-, одно-, дво- і тризіркового статусу. Кожна "зірочка" додається за умови досягнення певного значення кожної із зазначених величин. Так, розмір кластера оцінюється за кількістю працівників, які в ньому працюють – у припущенні про те, що за більшого рівня зайнятості з більшою ймовірністю проявляться значущі економічні ефекти кластера; зірочкою відзначають десять відсотків кластерів регіону (в межах якого оцінюють і ранжують кластери), що демонструють найвищу зайнятість. Зважання на кластерну спеціалізацію регіону пояснюють тим, що чим більшою є питома вага регіональної зайнятості в кластері, тим вищою є ймовірність "притяжіння" споріднених активностей з інших регіонів, і тим вищими виявлятимуться ефекти зв’язків і "переливів" (spillovers); зірочкою так само відзначають десять відсотків кластерів, які демонструють найвищі значення коефіцієнту спеціалізації регіону в кластері.

Іншим інструментом початкової ідентифікації кластерів можна вважати коефіцієнт локалізації, що розраховується як відношення питомої ваги регіональної зайнятості в певній галузі до питомої ваги загальнонаціональної зайнятості в цій галузі: чим більшим за одиницю є коефіцієнт локалізації, тим вищою є ймовірність того, що дана галузь виступає кластеротвірною (або однією з таких) [4, c. 31].

Для визначення міри сконцентрованості галузі використовують коефіцієнт Джинні (запропонований до використання П. Кругманом), який розраховують як суму різниць часток загальної зайнятості і зайнятості в галузі за оцінюваними регіонами: чим ближчим до нуля є значення коефіцієнта, тим більш "розпорошеною" за регіонами є галузь [4, c. 31].

Для визначення галузей, які формують кластер, дослідники (Е. Фесер і Е. Бергман, Е. Хілл і Дж. Бреннан, Дж. Хелд) зазвичай аналізують зв’язки "купівля-продаж", що існують між фірмами. Для цього формують таблиці, в яких відображують частки сировини підприємств певної галузі, придбаної у підприємств інших галузей [4, c. 32].

Альтернативною рівню зайнятості та іншим традиційним метрикам при ідентифікації кластерів дедалі частіше виступають характеристики "knowledge spillovers" – як "драйверу" розвитку кластерів. В якості вихідної інформації використовують базу даних патентів, згруповану за типом технології та адресою проживання першого винахідника: так, А. Джеффі, М. Трахтенберг і Р. Хендерсон здійснили спробу оцінки географічного виміру обміну знаннями, використовуючи посилання кожного патенту на низку суміжних патентів [4, c. 33]. Іншою альтернативою ідентифікації кластерів виступає відслідковування переходу працівників з однієї компанії до іншої: в межах кластерів мобільність персоналу є вищою, ніж в економіці в цілому [4, c. 33].

Оскільки кластер визначається взаємозв’язками між компаніями, встановлення його меж пропонується проводити за допомогою оцінки "сили" таких взаємозв’язків. Силу взаємозв’язків пропонується оцінювати за "географічним розподілом економічних активностей певних видів" [5, c. 9]: якщо рівні зайнятості у двох певних галузях економіки за регіонами корелюють, підприємства цих галузей – з високою долею ймовірності – можна вважати такими, яким притаманні міцні ефекти взаємозв’язків. Як зазначається у [5, c. 9], найбільш масштабну спробу визначення меж і картування кластерів було здійснено групою дослідників під керівництвом М. Портера – ними було сформовано базу даних щодо регіональних рівнів зайнятості та заробітної платні за економічними видами діяльності для всієї території США. Надалі, було розраховано коефіцієнти кореляції між рівнями зайнятості в економічних галузях за регіонами країни, що дало змогу згрупувати галузі у кластери, сформувавши так звані "вузькі" кластери. Крім того, за значеннями коефіцієнтів кореляції було також виділено так звані "широкі" кластери: якщо галузь одного кластера тісно корелювала з галуззю іншого кластера, ці кластери було об’єднано в більш широкий кластер.

Аналіз кластерів ззовні сприймається як такий, що характеризується низкою спірних питань. По-перше, специфіка виділення галузей економічної діяльності у тій чи іншій країні може накладати свій відбиток на результати дослідження щодо ідентифікації кластерів: якщо економічні види діяльності виділити в інший спосіб, то галузі, підприємства яких (за результатами реалізації методики ідентифікації кластерів) мають належати певному кластерові, можуть бути іншими, і, відповідно, інші підприємства – з тією ж мірою підставності – належатимуть цьому кластерові. По-друге, невідповідність систем класифікування економічних галузей в різних країнах світу не дає змоги адекватно порівнювати або переймати досвід функціонування кластерів різних країн. По-третє, адміністративний поділ території, з одного боку, виступаючи певною системою координат, у деяких випадках може викривляти результати дослідження з ідентифікації кластерів.

Аналіз кластерів ззовні, виключно статистичними інструментами дедалі більше отримує негативні оцінки: так, наприклад, Р. Мартін і П. Санлі зазначають, що "більшість методик виявлення кластерів не ідентифікують реально наявні кластери, фокусуючись лише на більш очевидних і статистично явних промислових секторах" (цит. за [6, c. 236]).

"Button-up"-підхід фокусується на дослідженні феномена кластерів "зсередини"; сферою інтересів у даному випадку виступають міжфірмові взаємозв’язки, мобільність працівників певного "брендового" кластеру (подібних до Кремнієвої Долини), а методом дослідження – опитування працівників, керівників, консультантів, експертів тощо і статистична обробка результатів. Іноді він виступає логічним доповненням "top-down"-підходу – коли з-поміж галузей, які потенційно формують кластери, визначених за допомогою, наприклад, коефіцієнтів локалізації, на основі опитувань і анкетувань виділяють конкретні підприємства кластеру [4, c. 34].

Іншим інструментом дослідження окремих кластерів виступають генеалогічні дерева їхнього розвитку: "в багатьох видках кластери формуються в результаті того, як працівники полишають спільну фірму і засновують власні конкуруючі фірми. Цей процес повторюється з покоління в покоління" [4, c. 34]. Окрім описаної специфіки створення Силіконової долини, в літературі відомі генеалогічні діаграми кластеру механічного обладнання в Цінціннаті, німецького кластеру друкарського обладнання, кластеру біотехнологічної галузі в Сан-Дієго. Окремі генеалогічні дерева (наприклад, розроблене Х. Майєром для електронної промисловості Портленду), окрім компаній-попередників, фіксують факти появи нових учасників з-поза регіону розташування кластеру, а також технологічну спеціалізацію фірм [4, c. 35].

Невирішеним питанням досліджень щодо визначення меж кластерів зсередини вбачається те, що об’єктами досліджень виступають виключно одиничні "брендові" кластери, тобто об’єкти, що є кластерами стовідсотково, потенційні кластери опиняються поза аналізом. Те, що дослідження спрямовані на одиничні конкретні випадки, є, на наш погляд, тимчасовим "недоліком" – у міру накопичення фактичного матеріалу з’являтиметься основа для узагальнень, і ці поодинокі дослідження формуватимуть новий пласт концептуальних уявлень про кластери. А от дослідження виключно "брендових" кластерів, виступаючи, з одного боку, виправданим кроком (адже якщо вони не взірцеві, то, можливо, і не кластери взагалі – дослідження тривають майже навпомацки), водночас обмежує дослідження економічних кластерів як таких – як в теперішньому, так і в майбутньому: формуючи "базу даних" виключно з таких "взірцевих" об’єктів, узагальнення принципово не здатне охопити інші, менш "взірцеві", а отже, формуватиме моделі, не адекватні до застосування в багатьох інших випадках.

Вітчизняні дослідження в області кластерів спрямовані скоріше на виявлення внутрішніх механізмів функціонування кластерних утворень. Серед нормативних досліджень кластерів, тобто досліджень, спрямованих на формування рекомендацій щодо створення умов та особливостей функціонування кластерів, відзначимо передусім роботи О. Несторенка, А. Пилипенка, О. Фіщука і І. Заблодської. Так, у межах дисертаційної роботи О. Несторенка [7] серед іншого вирішується задача визначення оптимальних меж кластера. Розуміючи кластерне утворення як "коаліцію, коли кожен об'єкт, що входить у це об'єднання, буде вибирати такий виробничий план, який максимізує сумарний прибуток усіх підприємств, що входять у це об'єднання" [7, с. 10], автор пропонує зважати на сумарні прибутки учасників, що виникатимуть унаслідок кооперації, і порівнювати їх із транзакційними витратами, що пов’язані з досягненнями угоди між підприємствами-кандидатами в учасники кластера. Максимальна з наявних міцність зв’язків дає змогу отримання максимального з наявних додаткових прибутків від кооперації, тому за умови неперевищення транзакційних витрат подальший процес відбору кандидатів у кластерне об’єднання втрачає сенс, і процес кластеризації зупиняється. Він може відновитись лише за умови зміни кон’юнктури ринку: у разі зміни ціни реалізації продукції грошовий вимір коопераційного ефекту може змінитись і переважити величину транзакційних витрат. Однак більш вагоме зауваження, вважаємо, стосується концептуального підґрунтя описаної методики: в роботі кластером вважається скоріше вертикально інтегроване підприємство, а не група незалежних підприємств; входження до кластеру відбувається один раз і назавжди, а не по декілька разів і на термін, зручний учасникам; підприємства-учасники кластеру мають на меті максимізацію сумарного прибутку кластерного об’єднання, а не власних індивідуальних прибутків. Ці суперечності концептуальним положенням кластерної теорії роблять результати роботи О. Несторенка затребуваними скоріше в іншому проблемному полі управлінської науки.

А. Пилипенко у [8] наводить ґрунтовний аналіз наявних в економічній науці підходів до визначення меж інтеграційних структур. По-перше, він відзначає спроби використовувати положення контрактної теорії фірми, яка в межах даної теорії "стикається з двома типами витрат – транзакційними витратами і витратами контролю" [8, с. 41], і раціональний розмір якої визначається співвідношенням цих витрат. Аналогічно, для визначення раціонального розміру інтегрованого об’єднання А. Пилипенко пропонує використовувати витрати на виробництво (трансформаційні витрати) і витрати на координацію дій (транзакційні витрати): "інтегрованій структурі бізнесу доцільно розширюватись доти, доки витрати на організацію додаткової трансакції всередині фірми не зрівняються з витратами на здійснення цієї ж трансакції через обмін на зовнішньому ринку" [8, с. 43]. По-друге, обґрунтовуючи рішення щодо розширення меж інтеграційного утворення в межах концепції прав власності, основним твердженням якої виступає те, що "економічні стимули, породжувані умовами обраного режиму власності, в цілому як сприяють ефективному використанню рідкісних ресурсів, так і підвищують стійкість угод" [8, с. 51], зауважує, що "створення й захист виняткових прав власності також вимагає витрат. Створювати їх економічно доцільно, тільки якщо вигоди від їхнього використання у вигляді ренти перевищують первинні й поточні витрати, пов'язані із захистом прав власності в період часу t" [8, с. 56]. По-третє, послугування теорією колективних дій дає свій варіант визначення меж інтегрованих структур: "зростання розмірів групи збільшує кількість немотивованих до участі в спільному виробництві благ акторів; граничний дохід від участі у виробництві блага знижується зі зростанням розмірів групи; у великих групах виявлення й покарання "безбілетника" пов’язане з більшими витратами" [8, с. 66]. Крім того, автор відзначає погляд, згідно до якого в якості межі кластера пропонується розуміти таку кількість учасників, "коли вибуття одного з учасників кластера не здійснює впливу на його межі (через те, що він відразу заміняється іншим)" [8, с. 171].

Дисертаційну роботу О. Фіщука [9] присвячено зокрема питанню розробки моделей регіонального управління на основі формування кластерів, які в роботі розуміються як "територіальні виробничі системи" [9, с. 3]. Проведене дослідження можна вважати яскравим прикладом дослідження кластерів ззовні, інструментом якого виступає власне кластерний підхід. Вважаємо, що у даному дослідженні у частині розробки рекомендацій щодо кластеризації підприємств регіону значно превалює кластерний підхід як метод дослідження, а не економічні кластери як об’єкт цього дослідження. Інтуїтивно зрозуміло, що кластерний метод є "природним" інструментом ідентифікації кластерів, однак кластеризація множини об’єктів за різними ознаками може давати принципово відмінні результати, і обґрунтування доречної ознаки має відігравати вирішальну роль в подібних дослідженнях.

Дослідження І. Заблодської [10] також спрямоване на ідентифікацію кластерних утворень ззовні. В роботі з приводу дослідження економічних кластерів також широко використовується кластерний підхід: запропоновано формування кластерів підприємств за широтою асортименту продукції та витратами на інновації для кожного виду промислової діяльності. Крім того, запропоновано формування кластерів: а) подібних видів промислової діяльності та б) регіонів за темпами приросту обсягів продукції. Для сфери проблемного поля дослідження інтерес становить виділення кластерів підприємств (а не регіонів), а отже, на увагу заслуговують критерії, за якими запропоновано ідентифікувати такі кластери. Критерій широти асортименту гіпотетично може об’єднувати географічно роз’єднані підприємства і водночас не "уловлювати" підприємства, які тісно пов’язані коопераційними зв’язками з підприємствами кластеру – наприклад, у ланцюгу створення вартості.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Загалом, вітчизняні дослідження феномену економічних кластерів відрізняються від західних тим, що останні фокусуються або на описі становлення і функціонування конкретних кластерів, які вже довели свою ефективність, або на ідентифікації меж кластерів, що базується на сформованому розумінні про їхню сутність. Вітчизняні ж дослідники здебільшого не акцентують увагу на незавершеності визначення досліджуваної категорії і діють так, начебто визначеність існує, пропонуючи методики виділення кластерів, в основі яких лежать різні ознаки, реалізація яких дає суперечливі результати, а отже, доки не може бути визнаною такою, що має практичну цінність у розробці рекомендацій щодо формування кластерної моделі економічного розвитку регіонів та країни в цілому.

 

Література.

1. Граждан В.Д. Теория управления : [учеб. пособ.] / В.Д. Граждан. ¾ М.: Гардарики, 2006. ¾ 416 с.

2. Porter M. Location, competition, and economic development: local clusters in a global economy / M. Porter // Economic Development Quarterly. –2000. – V. 14. – No. 1. – P. 15-20.

3. Porter M. The competitive advantage of nations / M. Porter. – N.Y. : Free Press, 1990. – 896 p.

4. Cortright J. Making sense of clusters: regional competitiveness and economic development / J. Cortright. – Washington, DC : The Brookings Institution, 2006. – 58 p.

5. Ketels C. The development of the cluster concept – present experiences and further developments [Electronic resource] / C. Ketels // NRW Conference on Clusters : proc. of the conf. (Dec 5, 2003, Duisburg, Germany). – Access mode : http://www.isc.hbs.edu/pdf/Frontiers_of_Cluster_Research_2003.11.23.pdf.

6. Desrochers P. Cluster-based economic strategy, facilitation policy and the market process / P. Desrochers, F. Sautet // The Review of Austrian Economics. – 2004. – V. 17. – No. 2/3. – P. 233-245.

7. Несторенко О. В. Моделі формування ціни в кластерних утвореннях (на прикладі підприємств санаторно-курортної сфери) : автореф. дис. на здобуття наук. стуеня канд. екон. наук : спец. 08.03.02 "Економіко-математичне моделювання" / О. В. Несторенко. – Х., 2003. – 20 с.

8. Пилипенко А. А. Стратегічна інтеграція підприємств: механізм управління та моделювання розвитку : монографія / А. А. Пилипенко. – Х. : ІНЖЕК, 2008. – 380 с.

9. Фіщук О. Л. Формування малого підприємництва в умовах регіоналізації економіки : автореф. дис. на здобуття наук. стуеня канд. екон. наук : спец. 08.06.01 "Економіка, організація і управління підприємствами" / О. Л. Фіщук. – К., 2003. – 21 с.

10. Заблодська І. В. Організаційно-економічний механізм забезпечення регіональної промислової політики : автореф. дис. на здобуття наук. стуеня д-ра екон. наук : спец. 08.00.05 "Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка" / І. В. Заблодська. – Донецьк, 2008.– 35 с.

 

References.

1. Hrazhdan, V.D. (2006), Teoryia upravlenyia [Control theory], Hardaryky, Moscow, Russia, p. 416.

2. Porter M. Location, competition, and economic development: local clusters in a global economy / M. Porter // Economic Development Quarterly. –2000. – V. 14. – No. 1. – P. 15-20.

3. Porter M. The competitive advantage of nations / M. Porter. – N.Y. : Free Press, 1990. – 896 p.

4. Cortright J. Making sense of clusters: regional competitiveness and economic development / J. Cortright. – Washington, DC : The Brookings Institution, 2006. – 58 p.

5. Ketels C. The development of the cluster concept – present experiences and further developments [Electronic resource] / C. Ketels // NRW Conference on Clusters : proc. of the conf. (Dec 5, 2003, Duisburg, Germany). – Access mode : http://www.isc.hbs.edu/pdf/Frontiers_of_Cluster_Research_2003.11.23.pdf.

6. Desrochers P. Cluster-based economic strategy, facilitation policy and the market process / P. Desrochers, F. Sautet // The Review of Austrian Economics. – 2004. – V. 17. – No. 2/3. – P. 233-245.

7. Nestorenko, O. V. (2003), "Models of price formation in cluster entities (for example, enterprises of sanatorium and resort sphere)", Ph.D. Thesis, 08.03.02 "Ekonomiko-matematychne modeliuvannia", Kharkiv, Ukraine, p. 20.

8. Pylypenko, A. A. (2008), Stratehichna intehratsiia pidpryiemstv: mekhanizm upravlinnia ta modeliuvannia rozvytku [Strategic integration of enterprises: management mechanism and development modeling], INZhEK, Kharkiv, Ukraine, p. 380.

9. Fishchuk, O. L. (2003), "Formation of small business in conditions of regionalization of the economy", Ph.D. Thesis, 08.06.01 "Ekonomika, orhanizatsiia i upravlinnia pidpryiemstvamy", Kyiv, Ukraine, p. 21.

10. Zablodska, I. V. (2008), "Organizational and economic mechanism of regional industrial policy", Ph.D. Thesis, 08.00.05 "Rozvytok produktyvnykh syl i rehionalna ekonomika", Donetsk, Ukraine, p. 35.

 

Стаття надійшла до редакції 20.12.2015 р.