EnglishНа русском

Ефективна економіка № 10, 2017

УДК 332.14

 

М. С. Пашкевич,

д. е. н., доцент, завідувач кафедри обліку і аудиту,

Державний ВНЗ «Національний гірничий університет», м. Дніпро

 

РОЛЬ ОСВІТИ У ФОРМУВАННІ ДІЛОВОГО СЕРЕДОВИЩА РЕГІОНІВ

 

M. Pashkevych,

Doctor of Science (Economics), Associate Professor,

Head of the Accounting and Auditing Department, National Mining University, Dnipro

 

ROLE OF EDUCATION IN CREATION OF REGIONAL BUSINESS ENVIRONMENT

 

У статті обґрунтовано, що спільнота людей, чия життєдіяльність пов’язана з певною територією, є важливою складовою сприятливого ділового середовища цієї території. Окреслено сутність проблеми формування регіонального ділового середовища. Доведено, що актуальним завданням для вирішення зазначеної проблеми з точки зору провадження економічних реформ є обґрунтування конкретних факторів, що впливають на регіональну спільноту людей. Обґрунтовано, що важливим фактором формування ділового середовища у регіоні виступає бізнес-освіта, а основним напрямком тривалого початкового етапу такого формування – поступова переорієнтація менталітету регіональної спільноти людей, що включає більш терпиме ставлення до ринкового механізму. У зв’язку з цим доведена необхідність збільшення людського капіталу бізнесових регіональних еліт через освіту; обґрунтоване заміщення фізичного капіталу, матеріалізованого в матеріальних засобах виробництва людським капіталом, складовою якого є рівень сукупної ділової освіти регіональної спільноти людей.

Визначено наступні типи бізнес-освіти: класична академічна освіта за спеціальностями управління та адміністрування; підвищення кваліфікації; професійна перепідготовка; програми MBA.

У ході досліджень встановлено відмінності бізнес-освіти від традиційної освіти: отримання нових умінь та навичок замість розширення теоретичних знань; вирішення реальних бізнес-проблем замість теоретичних завдань; застосування інтерактивних неформальних методик освіти замість класичного методу передачі інформації; бізнес-коучинг замість академічного супервайзингу тощо.

 

The article substantiates that the community of people whose livelihoods are connected with a certain territory is an important part of the enabling business environment of this territory. The essence of the problem related to the creation of the regional business environment is outlined. It is proved that the topical task for solving the problem from the perspective of introducing economic reforms is the substantiation of concrete factors influencing the regional community of people. It is substantiated that business education forms an important factor in the creation of business environment in the region, and the main direction of the long initial stage of such creation is the gradual reorientation of the mentality of the regional community of people, which includes a more tolerant attitude to the market mechanism. In connection with this, the need to increase the human capital of business regional elites through education has been proved; replacement of physical capital materialized in material means of production by human capital, which part is the level of aggregate business education of the regional community of people, has been substantiated.

The following types of business education are defined: classical academic education in the fields of management and administration; certification training; professional retraining; MBA programs.

In the course of research, the distinction between business education and traditional education has been determined: the acquisition of new skills and competences instead of the expansion of theoretical knowledge; solving real business problems instead of theoretical tasks; the use of interactive informal educational methods instead of the classical method of information transmission; business coaching instead of academic supervising, etc.

 

Ключові слова: ділове середовище, регіональна економіка, регіональна політика, бізнес-освіта, регіон, управління.

 

Keywords: business environment, regional economy, regional policy, business education, region, management.

 

 

Постановка проблеми. Регіональний розвиток, прискорення територіальних реформ, формування ефективної регіональної політики та плану її реалізації неможливі без наявності сприятливого ділового середовища у регіонах. Оскільки регіональне ділове середовище можна визначити як сукупність особливих соціально-економічних умов (законодавчої бази, соціальних та культурних традицій, рівня конкуренції, технологічної бази) та спільноту людей (сукупність людського капіталу), які знаходяться в цих умовах та пов’язані між собою спільністю цих умов, то теоретико-методологічне обґрунтування концептуальних засад формування сприятливого ділового середовища у регіонах є важливою та актуальною науковою проблемою. Якщо сприятливе ділове середовище у регіонах України не буде сформоване, то можна констатувати, що соціально-економічні умови для інноваційних процесів та провадження реформ відсутні або є не достатньо сприятливими, а спільнота людей з різних причин не виступає провайдером, рушійною силою та реалізатором цих суспільно важливих процесів та реформ для розвитку.

У зв’язку з тим, що важливою складовою у формуванні сприятливого ділового середовища у регіонах є спільнота людей, то актуальним науково-практичним завданням для вирішення проблеми створення ділового середовища є обґрунтування конкретних факторів, що впливають на спільноту людей, які знаходяться на одній території регіону, та визначають здатність цієї спільноти виступати провайдерами ідей регіонального розвитку та реалізовувати стратегічні та тактичні територіальні проекти позитивних трансформацій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Критичний аналіз існуючого наукового доробку зарубіжних та вітчизняних вчених дозволив дійти висновку, що проблема формування ділового середовища у регіонах та пов’язані з нею завдання досліджена, на наш погляд, недостатньо. Наприклад, ділове середовище регіонів вивчається з точки зору впливу на нього дій органів місцевої влади, корупційних дій, недоброчесної конкуренції підприємств Хельманом Дж. [1]. Вчений Монтаземі А. [2] вивчає ділове середовище, яке формують малі та середні підприємства, та встановлює індикатори задоволення інформаційних потреб цих підприємств, обґрунтовуючи важливість інформаційної системи у формуванні ділового середовища регіону. Навпаки, вчений Вонг Ю. [3] доводить, що управління знаннями є основним фактором формування ділового середовища у сегменті малого та середнього бізнесу. Ругман А. вважає, що сприятливе регіональне бізнес-середовище в сучасних умовах глобалізації неможливо сформувати без участі транс-національних корпорацій [4]. Однак, у роботах зазначених авторів на тлі пропозицій щодо визначення сутності регіонального ділового середовища відсутнє обґрунтування такого важливого, на наш погляд, фактору, як освіта, що є безпосередньою ознакою спільноти людей, пов’язаних між собою єдиними соціально-економічними умовами. Значний внесок в розвиток теорії та практики управління освітою в Україні зробили такі вчені, як Биков В., який визначав моделі відкритої освіти [5]; Бурдіна С., яка досліджувала систему підготовки магістрів управління освітою у США [6]. Дарманський М. хоча і досліджував соціально-педагогічні основі управління освітою в регіоні [7], але зв’язок освіти та ділового середовища регіону у дослідженнях автора не встановлювався. Виключна роль освітнього менеджменту у забезпеченні розвитку регіонів та країн підкреслюється у роботі Мармази О. [8], який акцентував увагу на методиці оцінки перспективності стратегічних планів управління в освіті різних рівнів та стверджував доцільність роботи підприємств та навчальних закладів усіх рівнів у кооперації з метою формування якісного людського капіталу. Про необхідність формування стратегії забезпечення інноваційного розвитку освіти, як основи соціально-економічних реформ, наголошує у своїй роботі Даниленко Л. [9], Харченко М. [10] та Паламарчук Т. [11]. Регіональний освітній менеджмент досліджується Зелінською Г. [12], яка вбачає його невід’ємною складовою регіональної системи та управління нею, але не розглядає його у контексті ділового середовища регіону.

Проте, на нашу думку, дослідники недостатню увагу приділили визначенню факторів, які впливають на ділове середовище регіонів, та не запропонували методику визначення рівня його сприятливості для розвитку територій. Також, не достатньо досліджуються питання освіти, як чинника ділового середовища регіону.

Формулювання цілей статті. Мета досліджень, результати яких викладено у даній статті, полягає в обґрунтуванні ролі освіти у формуванні сприятливого ділового середовища регіону.

Виклад основного матеріалу дослідження. У розвинених ринкових економіках, бізнес-підприємницькі знання передаються культурою і традиціями суспільства. Підприємницька освіта в перехідних економіках має вестися за кількома напрямками: в початкових і середніх школах, школах для дорослих, університетах.

Природно, що адаптація до нових економічних умов відбувається складно, в тому числі і з моральних, ціннісних міркувань. Основним напрямком тривалого початкового етапу реформ – перебудови, як раз і стала поступова переорієнтація менталітету, що включає більш терпиме ставлення до ринкового механізму. Вітчизняні труднощі в господарському розвитку ускладнюються ще й тим, що в умовах глобалізованого світу у нас немає часу для традиційного еволюційного шляху розвитку, щоб органічно вписатися в ряди економічно розвинених країн.

Безумовно, ефективна підприємницька діяльність в сучасних умовах неможлива без спеціальної підготовки бізнесмена як фахівця, як особистості. Рівень освіти бізнесменів України в цілому вище середнього рівня працездатного населення країни і приблизно відповідає рівню вищої управлінської ланки державних підприємств. Рівень освіти бізнесменів великих компаній приблизно на 20% вище, ніж малих підприємств.

Економічний механізм самоорганізації суспільства і його сфер запускається в дію людьми, працює за допомогою людей і слугує для задоволення потреб людей. Економісти більше уваги звертають на ту обставину, що фундаментальним фактором економічного розвитку в сучасних умовах стає якість особистості бізнесмена. Науково - технічні знання і технологічні розробки створюються і реалізуються людьми.

Отже, наведені цифри свідчать, що більшість сучасних українських бізнесменів відчувають потребу в підвищенні освітнього рівня; в першу чергу бізнесменам необхідні економічні і юридичні знання. Дефіцит економічних знань і умінь перешкоджають виходу українських підприємств на нові ринки, а низька правова компетенція (абсолютна більшість контрактів укладається без уваги до форми) підвищує комерційні ризики.

У зв'язку з цим постає питання про важливість збільшення людського капіталу бізнесмена через освіту. Фізичний капітал, матеріалізований в матеріальних засобах виробництва, сьогодні втрачає колишнє своє значення. На перший план виходить «know - how» (знати, як). Якби все технічне обладнання сучасної індустріальної країни, її фабрики і заводи були перекинуті в країну відсталу, наприклад в одну з країн Центральної Африки, то через 10 - 15 років воно перетворилося б на купу брухту через нестачу кваліфікованих фахівців, а населення передової країни за цей термін зуміло б не тільки відновити колишній потенціал, а й істотно оновити свій основний капітал, знову вийшовши в число передових. Тому тепер головну цінність має вже не «твердий» товар, тобто технічне устаткування, а «м'який» товар - бізнесмени, фахівці, науково - технічний потенціал суспільства.

У всіх країнах серйозна увага приділяється підготовці фахівців для бізнесу. Деякі експерти вважають, що для розвитку бізнесу, навчання може зіграти важливішу роль, ніж навіть надання кредитів. Ідея бізнес-навчання народилася і отримала розвиток в західній Європі. Там цей процес давно налагоджений: американські і європейські навчальні заклади випустили вже не одне покоління кваліфікованих управлінських кадрів. Однак запозичені стандарти освіти не зовсім застосовні до вітчизняного ділового середовища, де протікають інші процеси. Порівняємо особливості бізнес-освіти в Україні, США і європейських країнах.

Програми MBA - найбільш популярний сьогодні формат бізнес-освіти - практикуються в Європі відносно недавно, якщо порівнювати з США. Незважаючи на це, за якістю підготовки професійних менеджерів європейські навчальні заклади не поступаються американським і поряд з ними займають верхні рядки в провідних світових рейтингах.

Європейські програми бізнес-освіти різноманітні за тривалістю та змістом. Крім стандартного дворічного формату MBA, можна вибирати короткострокові курси окремих дисциплін. Набирає популярності дистанційне навчання. Зручна особливість європейської системи бізнес-освіти - відсутність жорстких термінів подачі документів. У більшості навчальних закладів прийом ведеться протягом всього першого півріччя. Серед європейських країн, які надають можливість отримати бізнес-освіту, у іноземців особливо популярні Великобританія, Франція, Іспанія, Італія, Швейцарія. Лідируючі позиції в рейтингу Financial Times за 2016 рік займають такі школи, як: INSEAD (Франція); London Business School (Великобританія); Judge Business School при Кембриджському університеті (Великобританія); IE Business School (Іспанія); IMD (Швейцарія); HEC Paris (Франція). Вартість навчання в європейських бізнес-школах нижче, ніж в американських, але значно вище, ніж в українських.

Америка. США - центр зародження та розвитку системи MBA. Ступінь магістра ділового адміністрування, настільки престижна нині, була вперше присуджена випускникам Дартмутського коледжу в 1901 році. Сполучені Штати - осередок передових розробок у сфері управління бізнесом. Не дивно, що американський диплом MBA високо цінується роботодавцями в усьому світі і дає випускникові повне право розраховувати на міжнародну кар'єру. У США діє понад 1200 освітніх установ, що пропонують послуги бізнес-навчання. Це університети, коледжі та приватні школи. Програми орієнтовані на широке коло слухачів: студентів ВНЗ, які бажають продовжити навчання; осіб, які вже мають вищу освіту і прагнуть отримати додаткові знання; управлінців зі стажем, націлених на професійний і кар'єрний ріст. Близько 35% слухачів освітніх програм в американських бізнес-школах - іноземці. Відмінні риси американської концепції бізнес-освіти: навчання методом кейсів, переважання активної самостійної роботи, що дає потужний поштовх до розвитку практичних навичок; інноваційні освітні методики; строгі вимоги до навчаються: обов'язкове відвідування занять, чіткі терміни здачі робіт; обмежені терміни подачі вступних документів (часто не пізніше березня поточного року); можливість поєднання навчання і роботи. Серед освітніх установ США перші місця в рейтингах займають бізнес-школи при Стенфордському, Гарвардському та Пенсільванському університетах.

Україна. Повноцінний ринок бізнес-освіти в Україні почав формуватися лише в 1990-і роки. Спочатку за основу бралися американська і європейська моделі викладання. Але з часом стало ясно, що до вітчизняних умов ці концепції навряд чи застосовні. Це стало приводом до перегляду запозичення зразків і створення власної системи бізнес-освіти.

Сьогодні в Україні можливо виділити чотири формати бізнес-освіти:

1. Класична університетська освіта за спеціальностями менеджменту. Вона заснована на академічній базі, але майже не дає практичних навичок, вміння стратегічно мислити і вирішувати актуальні проблеми.

Виділимо відмінності бізнес-освіти від традиційної освіти:

Навчання, а не вивчення. Орієнтація на отримання додаткових можливостей в результаті освоєння нових умінь і навичок.

Спрямованість на вирішення актуальних практичних проблем, досягнення конкретних результатів.

Пріоритетність активних методів навчання, коли учень бере участь в отриманні знань і формуванні навичок.

Пошук правильної відповіді на відміну від пошуку прийнятного результату.

Викладач грає роль помічника,що  організує процес так, щоб учні ставали співавторами навчання.

Ступінь виконання поставлених завдань контролює сам бізнесмен

Рішення кейсів, розбір прикладів з робочою практики.

2. Програми підвищення кваліфікації. Вони спрямовані на поглиблення знань в конкретній галузі.

3. Програми професійної перепідготовки. Характеризуються менш формальним підходом, ніж класична вища освіта, і орієнтовані на отримання практичного досвіду. Але, на відміну від ступеня MBA, диплом про професійну перепідготовку не користується таким попитом серед роботодавців і не дозволяє розраховувати на значне зростання доходів.

4. Програми MBA - найпрестижніший на сьогоднішній день і затребуваний у всьому світі формат освіти. Мета такого навчання - вивести управлінців на новий рівень, навчити вирішувати практичні завдання в будь-якій сфері бізнесу за рахунок формування стратегічного мислення.

Серед слухачів навчальних бізнес-програм підвищилися вимоги до змісту і форм викладання, що передбачає використання реальних ситуацій з вітчизняної ділової практики. Курси, побудовані тільки на запозиченому з інших країн матеріалі, вже не користуються попитом і популярністю. Керівники, що забезпечують виживання і розвиток підприємств в непростих економічних умовах, вже не бажають вивчати теми, які не приносять негайну користь в їх повсякденній діяльності.

Освітні потреби вітчизняних слухачів і попит на навчальні програми істотно розрізняється залежно від віку та займаної посади. Якщо молоді фахівці вважають за краще програми або інші довгострокові фундаментальні навчальні програми, то доросліші і досвідчені менеджери вибирають переважно короткострокові, максимально наближені до безпосереднього застосування навчальні курси.

Сьогодні максимальним попитом користуються програми, засновані на аналізі реальних бізнес-проблем. Такі курси складаються з 3-4-денних інтенсивних навчальних модулів, розділених періодами від 3 до 4 тижнів. Така структура викладу навчального матеріалу дає можливість поєднувати процес навчання з втіленням отриманих знань і навичок на практиці, що істотно підвищує загальну ефективність одержуваної бізнес-освіти.

Все більший попит і популярність на ринку бізнес-освіти набирає такий напрямок, як коучинг. Керівники, менеджери усвідомлюють, що досягти балансу особистого і професійного областей життя, що приносить найбільше задоволення і є максимально ефективним, без професійних консультацій з коучем стає непросто. У багатьох компаніях практикується навчання співробітників коучинг-менеджменту.

Переваги отримання бізнес-освіти в Україні: орієнтація програм навчання на реальні умови вітчизняного бізнесу; доступність, відносно нескладна процедура зарахування; навчання у звичному соціальному середовищі, відсутність мовного бар'єру; низька вартість в порівнянні з Європою і США.

Висновки. На основі проведених досліджень можна зробити наступні висновки.

Спільнота людей, чия життєдіяльність пов’язана з певною територією, є важливою складовою у формуванні сприятливого ділового середовища цієї території. Доведено, що актуальним науково-практичним завданням для вирішення проблеми створення сприятливого ділового середовища у регіоні з точки зору провадження економічних реформ є обґрунтування конкретних факторів, що впливають на регіональну спільноту людей. Критичний аналіз існуючих результатів досліджень дозволив встановити, що критерії та методика визначення рівня сприятливості ділового середовища для розвитку території відсутні. Обґрунтовано, що важливим фактором формування ділового середовища у регіоні виступає бізнес-освіта, а основним напрямком тривалого початкового етапу такого формування – поступова переорієнтація менталітету регіональної спільноти людей, що включає більш терпиме ставлення до ринкового механізму. У зв’язку з цим постає питання про важливість збільшення людського капіталу бізнесових регіональних еліт через освіту. Фізичний капітал, матеріалізований в матеріальних засобах виробництва, сьогодні втрачає колишнє своє значення. Натомість на перший план виходить людський капітал, складовою якого є рівень сукупної ділової освіти регіональної спільноти людей.

Визначено наступні типи бізнес-освіти: класична академічна освіта за спеціальностями управління та адміністрування; підвищення кваліфікації; професійна перепідготовка; програми MBA.

У ході досліджень встановлено відмінності бізнес-освіти від традиційної освіти: отримання нових умінь та навичок замість розширення теоретичних знань; вирішення реальних бізнес-проблем замість теоретичних завдань; застосування інтерактивних неформальних методик освіти замість класичного методу передачі інформації; бізнес-коучинг замість академічного супервайзингу тощо.

Напрямком подальших досліджень розглядається обґрунтування критеріїв сприятливого ділового середовища регіонів та розробка методики розрахунку рівня сприятливості регіонального ділового середовища.

 

Список літератури.

1. Hellman J. S. et al. Measuring governance, corruption, and state capture: How firms and bureaucrats shape the business environment in transition economies. – World Bank Publications, 2000. – Vol. 2312.

2. Montazemi A. R. Factors affecting information satisfaction in the context of the small business environment // MIS quarterly. – 1988. – P. 239-256.

3. Yew Wong K., Aspinwall E. Characterizing knowledge management in the small business environment // Journal of Knowledge management. – 2004. – Vol. 8. – №. 3. – P. 44-61.

4. Rugman A., D'Cruz J. R. Multinationals as flagship firms: Regional business networks. – OUP Oxford, 2003.

5. Биков В. Ю. Моделі організаційних систем відкритої освіти : Монографія / В. Ю. Биков. – К .:  Атіка , 2008.- 684 с.

6. Бурдіна С. В. Система підготовки магістрів управління освітою у вищих навчальних закладах США : автореф. дис. наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.06. «Теорія і методика управління освітою» / С.В. Бурдіна. – Луганськ, 2008. - 20 с.

7. Дарманський М. М. Соціально-педагогічні основи управління освітою в регіоні : Монографія / М. М. Дарманський // Хмельницький: Поділля. – 1997. – 234 с.

8. Мармаза О. І. Менеджмент в освіті: дорожня карта керівника / О.І. Мармаза // Управління та адміністрування. - Х.: Основа. – 2007. – С. 24-37.

9. Даниленко Л. І. Менеджмент інновацій в освіті / Л.І. Даниленко. - К.: Шк. світ. – 2007. – С. 55-81.

10. Харченко М. О. Абсолютні та відносні продуктивні сили та роль територіальної організації закладів загальної середньої освіти у їх розвитку / М.О. Харченко // Економіка та держава. – 2016. – №. 1. – С. 118-122.

11. Пашкевич М. С. “Екологізація виробництва підприємств України” / М.С. Пашкевич, Т.О. Паламарчук. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. economy. nayka. com. ua/index. php (2014).

12. Зелінська Г. О. Регіональний освітній менеджмент: теорія і практика:[монографія] // Івано-Франківськ: Симфонія форте. – 2013.

 

References.

1. Hellman J. S. et al. Measuring governance, corruption, and state capture: How firms and bureaucrats shape the business environment in transition economies. – World Bank Publications, 2000. – Vol. 2312.

2. Montazemi A. R. Factors affecting information satisfaction in the context of the small business environment // MIS quarterly. – 1988. – P. 239-256.

3. Yew Wong K., Aspinwall E. Characterizing knowledge management in the small business environment // Journal of Knowledge management. – 2004. – Vol. 8. – №. 3. – P. 44-61.

4. Rugman A., D'Cruz J. R. Multinationals as flagship firms: Regional business networks. – OUP Oxford, 2003.

5. Bykov, V. Yu. (2008), Modeli orhanizatsiinykh system vidkrytoi osvity [Models of Organizational Systems of Open Education], Atika , Kyiv, Ukraine, p. 684.

6. Burdina, S. V. (2008), "The system of preparation of masters of management of education in higher educational institutions of the USA", Ph.D. Thesis, 13.00.06. «Teoriia i metodyka upravlinnia osvitoiu», Luhansk, Ukraine, p. 20.

7. Darmanskyi, M. M.(1997), Sotsialno-pedahohichni osnovy upravlinnia osvitoiu v rehioni [Socio-pedagogical fundamentals of education management in the region], Podillia, Khmelnytskyi, Ukraine, p. 234.

8. Marmaza, O. I. (2007), "Management in education: road map of the head", Upravlinnia ta administruvannia, Osnova, Kharkiv, pp. 24-37.

9. Danylenko, L. I.(2007), Menedzhment innovatsii v osviti [Innovation Management in Education], Shk. svit., Kyiv, Ukraine, pp. 55-81.

10. Kharchenko, M. O. (2016), "Absolute and relative productive forces and the role of territorial organization of secondary schools in their development", Ekonomika ta derzhava, vol. 1, pp. 118-122.

11. Pashkevych, M. S. and Palamarchuk, T.O. (2012), “Greening of enterprises in Ukraine", [Online], available at: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1624

12. Zelinska, H. O. (2013), Rehionalnyi osvitnii menedzhment: teoriia i praktyka [],Symfoniia forte, Ivano-Frankivsk, Ukraine.

 

Стаття надійшла до редакції 20.10.2017 р.