EnglishНа русском

Ефективна економіка № 7, 2011

УДК 338

 

Д. В. Бібіков,

аспірант, Факультет Міжнародної Економіки,

Дніпропетровський Національний Університет ім. О.Гончара

 

 

ТНК В ПРОЦЕСІ СПІВІСНУВАННЯ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА РЕГІОНАЛІЗМУ

 

MNCS IN THE COEXISTENCE PROCESS OF GLOBALIZATION AND REGIONALISM

 

Анотація: Проаналізовано поняття та процеси глобалізації та регіоналізму; зсуви напрямів розвитку світової економіки. Визначено наявність уповільнення та втрати ведучої ролі процесу глобалізації. Доведено, відбуваеться перебудова світогосподарських відносин на принципах регіоналізму.

 

Annotation: Definitions and processes of both globalization and regionalism were analyzed; as well as the shifts in the directions of development that is happening in the world economy. Presence of globalization process slowdown and its loss of the leading role were determined. The fact that modern economic relations are being rebuilt on the principals of regionalism has been proved.

 

Ключові слова: глобалізація, регіоналізм, інтернаціоналізація, транснаціоналізація, світова економіка, транснаціональні компанії.

 

Key words: globalization, regionalism, internationalization, transnationalization, world economy, multinational companies.

 

 

Вступ. Останні десятиріччя характеризуються значним зростанням процесу транснаціоналізації світової економіки. ТНК ста­ли головним суб'єктом економічної діяльності у світовому економічному просторі. Відзначаючи цю тенденцію, багато дос­лідників пишуть про "настання ери транснаціональної економіки", чи нової "цивілізації транснаціонального бізнесу". Транснаціоналізація є якісно новим етапом інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транснаціонального капіталу. Інший погляд визначає транснаціоналізацію, як більш вузьку категорію — лише одну, хоча й найважливішу, форму загального процесу інтернаціоналізації господарського життя. Проте під час дослідження змін у сучасній економіці, все частіше мова йдеться про наявність процесу регіоналізації, як явища, що відбувається паралельно з процесами глобалізації та навіть може замінити їх.

Вагомий внесок в дослідження теоретико-методологічних засад діяльності ТНК та процесів глобалізації та регіоналізму внесли такі українські вчені: Сазонець І.Л., Макогон Ю.В., Рогач О.Т., Якубовський С.А., Орєхова Т.В.; та закордонні науковці: Дж.Гелбрейт, С.Хаймер, Ч.Кіндлебенгер, Р.Вернон, К.Акамацу, Дж. Даннінг, М.Портер, Дж.Арраї, Р.Роббінс та ін.

Як регіоналізм, так і глобалізм в своїй основі мають у міжнародному аспекті тенденцію до економічної єдності різних територій і держав. Як для регіоналізму, так і для глобалізму, визначальним чинником зближення виступає торгівельна експансія, що є історично обумовленим фактом та має на меті максимізацію прибутку.

Постановка завдання. У зв’язку з різноманітністю поглядів на причини, роль та визначення діяльності ТНК та їхнього впливу на держави, міждержавні об’єднання та процеси, що відбуваються в сучасному економічному середовищі, визначити основні тенденції та напрями подальшого розвитку економічного середовища, особливу увагу приділивши ролі ТНК на тлі сучасних економічних процесів. Дослідження сфокусоване на вивченні процесів глобалізації та регіоналізації в світовій економіці, їх взаємозв’язку та подальшому розвитку.

Результати. Економічна глобалізація – відносно недавня, проте дуже потужна об'єктивна тенденція світового економічного розвитку, якої неможливо уникнути, не отримавши натомість негативних наслідків. В умовах глобалізації різко зросла роль екзогенних факторів економічного розвитку, що, за умови обрання вірної стратегії розвитку компанії або країни, дозволяє використовувати процеси глобалізації як потужне стимулювання внутрішнього та зовнішнього розвитку та реформ.

Останні десятиріччя характеризуються значним зростанням процесу транснаціоналізації світової економіки. ТНК ста­ли головним суб'єктом економічної діяльності у світовому економічному просторі. Відзначаючи цю тенденцію, багато дос­лідників пишуть про "настання ери транснаціональної економіки", чи нової "цивілізації транснаціонального бізнесу".

Інтернаціоналізація являє собою процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій ТНК. Деякі вчені вважа­ють, що транснаціоналізація - якісно новий етап інтер­націоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транснаціонального капіталу. Інші трактують транснаціоналізацію вужче - як лише одну, хоча й найважливішу, форму загального процесу інтернаціоналізації господарського життя.

Результатом поділу праці стали транснаціональні форми кооперації, що згодом призвело до появи ТНК. Вони, в свою чергу, стали причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, та як наслідок - роз­гортання процесу інтернаціоналізації. На сучасному етапі ТНК є однією з найефек­тивніших організаційних форм інтернаціоналізації господарського життя.

Транснаціоналізація веде до дуже високого рівня взаємо­залежності між країнами. Виступаючи центрами координації і двигунами світового виробництва та обміну, ТНК формують усе­редині своїх комплексів і між собою мережу відносин, які вихо­дять за межі національних держав. Розвиваючись з одногалузевих елементів національних господарських систем, сучасні ТНК перетворились на міжгалузеві внутрішньо диверсифіковані комп­лекси з інтернаціональним масштабом операцій.

Результатом дослідження феномену ТНК, стали два діаметрально протилежні підходи до визначення ролі та діяльності ТНК, як суб'єкта сучасної економіки.

1. ТНК - наднаціональні актори на світовій економічній арені. (К. Омае)

Згідно з цим підходом, глобалізація, рушійним фактором якої є транснаціональна економічна кооперація, свідчить про трансформацію сучасної світової економіки, а власно ТНК символізують ефективність ринкових сил та економічної раціональ­ності. Національні держави вважаються анахронізмом, що тільки спричиняє політичну фрагментацію глобальної економіки. ТНК розглядаються як могутній незалежний актор, що конкурує з національними державами та навіть переважає їх за силою та важливістю. Прихильники цього підходу вважають, що процес глобалізації призводить до змін сутності ТНК. На початку їхньої діяльності, закордонні операції були додатком до основної діяльності фірми в країні базування, через це питань, щодо національної приналежності компаній не виникало. Величезний розмах міжнародних операцій сучасних ТНК, нова стратегія глобального постачання та виробництва забезпечують незалежність від країни походження. Орієнтиром для таких фірм є ринок не однієї країни, а при­сутність у всіх основних регіонах світової економічної діяльності. Значним аргументом на підтримку такої позиції вважаються та­кож стратегічні альянси транснаціональних фірм, що ще більше підривають значення національних кордонів держав.

 

Таблиця 1.

ТОП-20 країн за кількістю присутніх дочірніх компаній (2001р)

Країна

Кількість головних компаній

Кількість дочірніх компаній

 

Країна

Кількість головних компаній

Кількість дочірніх компаній

1

Китай

379

364 345

 

11

Франция

1 695

9 494

2

Чехия

660

71 385

 

12

Бразилия

1 225

8 050

3

Румыния

20

71 318

 

13

Россия

0

7 793

4

Польша

58

35 840

 

14

Испания

857

7 455

5

Венгрия

0

28 772

 

15

Украина

0

7 362

6

Сингапур

0

24 114

 

16

Гон-Конг

819

6 247

7

США

3 387

19 103

 

17

Швейцария

4 506

5 774

8

Малайзия

0

15 567

 

18

Словакия

0

5 560

9

Филиппины

0

14 802

 

19

Канада

1 722

4 562

10

Германия

8 492

12 042

 

20

Швеция

5 118

4 324

Ресурс: NationMaster.com

 

2. ТНК - національні актори на світовій економічній арені. (Р. Селлі, С. Томсон, Р. Гілпін)

За думкою цих науковців, ТНК є національними компаніями певної країни, що здійсню­ють зарубіжні ділові операції, вони є продуктом розвитку конкретної національної економічної системи, ринок якої для більшості з них все ще відіграє переважну роль. Винахідники цієї точки зору вважають, що ТНК більшою мірою орієнтуються на політику країни свого походження, ніж на політику країн, що приймають. На думку прихильників цієї думки, внутрішня економічна структура та ідеологія, соціальні пріоритети та інші національні фактори країни базування ТНК впливають на формування її власної стратегії.

 

Таблиця 2.

ТОП-20 країн за кількістю присутніх головних компаній (2001р)

Країна

Кількість головних компаній

Кількість дочірніх компаній

 

Країна

Кількість головних компаній

Кількість дочірніх компаній

1

Дания

9 356

2 305

 

11

Финляндия

1 200

2 006

2

Германия

8 492

12 042

 

12

Португалия

1 100

3 500

3

Швеция

5 118

4 324

 

13

Великобритания

1 094

2 683

4

Швейцария

4 506

5 774

 

14

ЮАР

941

2 044

5

Израиль

4 334

3 321

 

15

Норвегия

900

3 100

6

США

3 387

19 103

 

16

Австрия

896

2 464

7

Канада

1 722

4 562

 

17

Испания

857

7 455

8

Франция

1 695

9 494

 

18

Гон-Конг

819

6 247

9

Нидерланды

1 608

0

 

19

Италия

806

1 769

10

Бразилия

1 225

8 050

 

20

Чехия

660

71 385

Ресурс: NationMaster.com

 

Кожний із зазначених поглядів абсолютизує певні риси та особ­ливості функціонування ТНК. Проте, з огляду на інтенсивність процесу транснаціоналізації економічних відносин, дедалі більше підстав  не розглядати ТНК з боку національної належності. Частіше за все, країна початкового базування розглядається лише як один із районів, що має власні особливості та переваги розміщення частини підприємства з тими чи іншими функціями. Глобальність операцій ТНК унеможливлює орієнтацію на інтереси однієї країни, навіть якщо це країна первісно­го походження компанії.

Глобалізація сильно вплинула на зміни політичних й економічних відносин між країнами та структуру світової економіки. Зокрема, посилились лібералізаційні процеси на різних рівнях, важливого значення у міжнародних відносинах набули інтеграційні процеси. А лібералізація й інтеграція призвели до такого явища, як регіоналізація і регіоналізм.

Регіоналізація є процесом перерозподілу владних компетенцій, передачі функцій від національного на регіональний рівень, поява і розвиток нових інституційних форм, що відповідають нової ролі регіонів у процесі прийняття рішень на національному та наднаціональному рівнях. У XXI столітті поряд з процесом глобалізації відбувається процес регіоналізації, який стає характерним не тільки для держав з федеративною формою устрою, але і для унітарних держав, та цілих континентів і частин світу.

Створення субрегіональних організацій - приклад прикордонного співробітництва, яке не тільки приносить економічні вигоди, але і створює клімат довіри, сприяючи пошуку конструктивних рішень щодо подолання криз, а також по реалізації спільних проектів, націлених на досягнення добробуту залучених до процесу держав та їх регіонів. Крім того, поступово до регіонів переходить роль акторів міжнародних відносин, зокрема через укладання рамкових міжнародних договорів про співробітництво. З'являється таке поняття, як міжнародний маркетинг регіону, тобто створення іміджу регіону, інвестиційно привабливого клімату, а також орієнтація на потреби цільових груп покупців послуг території. Наочним прикладом процесу регіоналізації є Європейський союз.

На думку деяких науковців (в т.ч. Ю. Пахомова), регіоналізм з’явився, як захисна реакція з боку держав на негативні для них наслідки процесів глобалізації, а одним з поштовхів для цього стала криза 1995-1998 рр. Таким чином, формування регіонів надає можливість зміцнити свою локальну позицію та створити систему, менш залежну від зовнішніх струсів. Окрім того, регіоналізм із своєю появою став використовуватися державами з метою збереження  та підтримки політичного контролю в економічній сфері, що значно похитнувся під впливом глобалізації світової економіки.

Інший погляд на регіоналізм полягає в розумінні його, не як реакції на глобалізацію, а як її закономірне продовження, одну з її форм. Регіональна інтеграція обумовлює міцніше зчеплення окремих національних господарств, їх зрощування в єдиний економічний організм, що в свою чергу сприяє глобалізації, виступаючи в ролі опори.

Більш узагальнене поняття регіоналізації світової економіки визначає її, як формування інтеграційних об’єднань країн з приблизно однаковим рівнем розвитку, господарське зближення держав на регіональній основі, що набуває форми економічної інтеграції. Але з цього визначення важко осягнути зв’язок процесу формування регіонів з глобалізацією.

Також для розуміння регіоналізму важливо розрізняти концепції „старого” і „нового” регіоналізму. „Старий регіоналізм” виник у роки холодної війни і формувався „згори” обома конфронтуючими блоками. Він характеризувався інтравертністю, тобто протекціоністською спрямованістю, домінуванням політичних питань над іншими тощо. Друга, „нова” хвиля регіоналізму зародилася в середині 1980-х років. Основні імпульси до неї йдуть „знизу”, лише підкріплюючись політичними домовленостями. Новий регіоналізм – це відкрите, екстравертне співробітництво, спрямоване на комплексне розв’язання економічних, політичних, культурних, екологічних та інших проблем і завдань.

В той час, як синонімом класичного («старого») регіоналізму було слово „закритість”, концепцією «нового» регіоналізму став його антипод. Серед сучасних науковців є домовленість вважати нові регіональні форми співробітництва черговою стороною глобалізації, не акцентуючи увагу на тому, що і взаємодія у форматі «старого» регіоналізму не втратила актуальності. Багато сучасних об’єднань мають риси обох типів регіоналізму.

Цей інтеграційний феномен пов’язаний з переходом співробітництва з міжнаціонального на наднаціональний рівень, з інституціалізацією міжнародної інтеграції, яка відтепер часто юридично оформлюється створенням відповідної міжнародної організації, з пошуком оптимальних шляхів включення країн-учасниць у загальносвітові процеси. Переваги від потенційної участі у великому регіональному об’єднанні здатні підштовхнути слабкіші країни до інтеграції.

Глобалізація протягом десятиліть відчиняв двері національних економік для міжнародного капіталу. Як реакція на викликані глобалізацією фінансові ризики та загрози фінансових криз виникла тенденція до регіоналізації, побудови трьох значною мірою самодостатніх і закритих регіонів (Європа, Азія, Америка; які в свою чергу поділяються або пересічно об’єднуються міждержавними економічними та політичними об’єднаннями та організаціями). Наступним кроком є формування торгівельних мостів між регіонами, міжрегіональна інтеграція, поступове відкриття регіонів, що відповідає концепції нового регіоналізму. При цьому, внутрішньорегіональна інтеграція частіше за все набагто глибшаза поверховішу міжрегіональну, яка в найближчій перспективі обмежиться співробітництвом у торговельній сфері, тобто мінімізацією перешкод руху товарів.

З регіоналізацією пов’язані і негативні моменти. Найчастіше між країнами, що входять до одного об’єднання, для розвитку взаємовигідного співробітництва встановлюється преференційний режим, який дискримінує інші країни. Через це регіоналізм в світовових інтеграційних процесах не усуває бар’єрів на шляху глобальної інтеграції, а лише змінює їх просторову конфігурацію.

 

Таблиця 3.

Спільні та відмінні риси регіоналізма та глобалізації на сучасному етапі

 

Глобалізм

Регіоналізм

 

Спільні

риси

- Сутність в об’єднанні: схильність  до  економічної єдності територій та держав.

- Обидва напрями історично, соціально, економічно та політично зумовлені.

- Головним фактором стимулювання є  торгівельна експансія.

 

Відмінності

- Як  процес не контролюється правом;

- управління відбувається політичними засобами;

- напрям розвитку визначається силовими центрами;

- може поєднувати різні та навіть протилежні за ознаками та характером регіони (країни);

- є моноцентричним, що призводить до експлуатації бідніших учасників процесу більш впливовими;

- необмежено екстравертно лібералі стичним (проте переваги вільної конкуренції розповсюджуються на всіх лише формально: де-факто – лише на найсильніших).

- Базується переважно на правових засадах;

- передбачає рівноправність сторін;

- будується на умовах колегіальності та демократичності керування;

- наближення відбувається між територіально, соціально та економічно схожими за характером регіонами (країнами);

- є поліцентричним, через що менший за розміром учасник процесу може отримати більш вагомі вигоди;

- дотримується політики протекціонізму як інтравертно, так і екстравернтно (дискримінуються лише ті, хто не є частиною обє’днання).

 

 

Висносвки. Аналіз наслідків інтернаціоналізації економіки показує, що не можливо дати остаточну однобічну оцінку діяльності ТНК та її наслідкам. Така сама ситуація і з процесами глобалізації. Більш детального вивчення потребує проблема взаємозв'язку діяльності ТНК із національними інтересами та стратегією, міжнародним правом та глобальною  економіко-політичною картиною  світу. Тобто глобалізація являє собою з одного боку поєднання процесів концентрації і централізації, а з іншого - деконцентрації та децентралізації.

Кожний із зазначених вище поглядів на роль ТНК, як суб’єктів світової економіки абсолютизує певні риси та особ­ливості функціонування ТНК. Такі компанії не можуть замінити за своїми функціями національну державу. З огляду на інтенсивний процес транснаціоналізації стає менше підстав відносити сучасні ТНК до категорії підприємств із національною приналежністю. В межах стратегії глобалізації, країна початкового базування все частіше розглядається ними як один із районів, що мають переваги розміщення.

Дуальність поглядів на роль та позицію ТНК в світовому політико-економічному середовищі пояснює той факт, що саме завдяки їх діяльності процеси глобалізації та регіоналізації відбуваються паралельно, але призводячи до однакового результату – взаємоінтеграції різних структур. Проте причини, що спіткають обидва процеси відмінні: глобалізація носить переважно економічний характер та охоплює приватний комерційний сектор збуту та виробництва, в той час як регіоналізм в більшості випадків зачіпає держави та національні економіки. На меті глобалізації економіки, транснаціоналізації капіталів та економічної інтеграції стоїть економічна експансія; в той час, як регіоналізація частіше за все спричинена бажанням держав втримати або посилити свій вплив регіоні, підвищити рівень конкурентоспроможності національної економіки та інтенсифікувати торгівельно-економічні відносини.

Активна лібералізація економічної взаємодії у регіональних інтеграційних об’єднаннях стала основою розвитку міжнародного економічного співробітництва. Рисою нового регіоналізму вважається формування „суперрегіонів”, „мегарегіональної інтеграції” (див. нижче), рух до створення інтегрій – наднаціональних політичних об’єднань зі своєю валютою, моделями економічного регулювання, правовими інститутами і системами безпеки.

Глобалізація „оновлює” старий регіоналізм, трансформуючи концепцію ендогенного економічного зростання і органічно включаючи в неї вплив зовнішнього середовища. Тому регіон, що розвивається за цією концепцією, повинен бути конкурентоспроможним та ефективним.

На мій погляд, процес глобалізації в світовій економіці буде продовжуватися, але з уповільненням. Наступним етапом інтернаціоналізації має стати поява корпоративних міждержавних об’єднань. Проте важливо відзначити, що цей етап буде унеможливленим без подальшого поширення та інтенсифікації регіоналізму.

 

 

Бібліографічні посилання

1.       Белорус О.Г., Лукьяненко Д.Г. и др. Глобальные трансформа­ции и стратегии развития: Монография. К.: Орияне, 2000. – 427 с.

2.       Белошапка В.А., КиревЛ.Д., Лукьяненко Д.Г., Макогон Ю.В., Орехова Т.В. Транснациональные корпорации: Учеб.пособие. – Донецк: ДНУ, 2003. – 205 с.

3.       Рогач О.І. Міжнародні інвестиції: теорія і практика бізнесу транснаціональних корпорацій: підручник / О.І. Рогач. – К.: Либідь, 2005.

4.       Рогач О.І., Шнирков О.І. Транснаціоналізація світового господарства та перехідні економіки: [Навч. посібник] / Київський ун–т ім. Тараса Шевченка. – К. : Вид. центр "Київський ун–т", 2006. – 302с.

5.       Сазонець І.Л. Сутність та основні концепції діяльності ТНК в умовах глобалізації: монографія / І.Л. Сазонець, Ю.М. Варич. – Донецьк: Юго-Восток, 2009. – 275с.

6.       Філіпенко А. С. Світова економіка. – К.: Либідь, 2001. – 582 с.

7.       CRU International Ltd. Achieving Corporate Growth Througth Exploration and Acquisitions. London, 2007

8.       Dunning J. The Globalization of Business. – London: Routledge, 1993

9.       Koenig-Archibugi, Mathias. 2004. Transnational Corporations and Public Accountability.

10.    Ruggie, John Gerard. 1993. Territoriality and Beyond: Problematizing Modernity in International Relations. International Organization 47 (1, Winter):139-74.

11.    Slaughter, Anne-Marie. 2004. A New World Order. Princeton: Princeton University Press.

12.    UNCTAD – United Nations Conference on Trade and Development [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unctad.org/

13.    Nation Master [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nationmaster.com/

 Стаття надійшла до редакції 20.07.2011