EnglishНа русском

Ефективна економіка № 12, 2017

УДК 238

 

Насіров Мехді Фарман огли,

аспірант Міжрегіональної академії управління персоналом

 

СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПРОЕКТАМИ З РЕСАЙКЛІНГУ ВІДХОДІВ ПЛАСТИКА

 

Nasirov Mehdi Farman ogly,

Graduate student of Interregional Academy of Personnel Management

 

INSURANCE OF RESPONSIBILITY FOR PROJECTS FROM WASTE DISPOSAL OF PLASTICS

 

У статті констатовано, що ситуація з відходами в Україні набула катастрофічних масштабів з причини морального та фізичного старіння сміттєспалювальних заводів, сміттєзвалищ та полігонів. Наголошено, що більшість з них вичерпали свій ресурс, що стало великою екологічною загрозою довкіллю, масштаби якої невпинно зростають. Доведено, що вирішенням даної проблеми є перехід від традиційної до циркулярної моделі економіки – сприйняття відходів, як вторинних ресурсів та активізації їх переробки. Наголошено, що згідно Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» діяльність, пов’язана з обробленням, переробленням, утилізацією, видаленням, знешкодженням і захороненням відходів обсягом сто тонн на добу або більше відносяться до першої категорії видів діяльності, які можуть мати значний вплив на довкілля, а отже, проекти з ресайклінгу відходів пластика безперечно  супроводжуються екологічними ризиками та можуть нести загрозу навколишньому середовищу. Доведено потребу у супроводженні проектів з ресайклінгу відходів пластика обов’язковим страхуванням відповідальності за заподіяну шкоду навколишньому середовищу. Дано авторське визначення поняття «страхування відповідальності за наслідками операцій з ресайклінгу відходів», як страхування відповідальності на випадок виникнення ситуації аварійного (одноразового) чи понаднормативного тривалого (повторного) забруднення навколишнього природного середовища та заподіяння шкоди майновим інтересам третіх осіб, спричинене внаслідок прямого чи опосередкованого впливу технологічного процесу з ресайклінгу відходів. Визначено перелік страхових випадків за проектами з ресайклінгу відходів пластика. Розглянуто шкалу знижок страхових платежів у разі якщо при страхуванні відповідальності за наслідками операцій з ресайклінгу відходів пластика протягом трьох років виплати страхового відшкодування не здійснювалися. Окреслено процедуру страхового відшкодування та визначено випадки відмови у страховому відшкодуванні. Обгрунтовано економіко-екологічну доцільність запровадження механізму обов’язкового страхування відповідальності за наслідками операцій з ресайклінгу відходів.

 

The article states that the situation with waste in Ukraine has become catastrophic due to the moral and physical aging of waste incineration plants, landfills and landfills. It has been pointed out that most of them have exhausted their resource, which has become a great environmental threat to the environment, the scale of which is steadily increasing. It is proved that the solution of this problem is the transition from the traditional to the circular model of the economy - the perception of waste as secondary resources and the intensification of their processing. It was emphasized that according to the Law of Ukraine "On Environmental Impact Assessment", activities related to the processing, processing, utilization, removal, disposal and disposal of waste in the amount of one hundred tons per day or more belong to the first category of activities that may have a significant impact. on the environment, and therefore, recycling projects for plastic waste are undoubtedly accompanied by environmental risks and can be a threat to the environment. The necessity of accompanying the recycling projects of plastic wastes is proved by obligatory liability insurance for the harm caused to the environment. The author's definition of the concept of "liability insurance for the consequences of waste recycling operations" is given as liability insurance in the event of a situation of excessive pollution of the environment and damage to the property interests of third parties caused by direct or indirect influence of the technological process on recycling waste. The list of insurance cases for plastic waste recycling projects has been determined. The scale of insurance payments discounts is considered if in the course of three years the insurance indemnity has not been paid for the insurance of responsibility for the consequences of plastic waste recycling operations. The procedure of insurance indemnity is specified and cases of refusal of insurance indemnity are specified. The economic and ecological expediency of introduction of the mechanism of compulsory liability insurance under the consequences of recovery operations of waste is substantiated.

 

Ключові слова: тверді побутові відходи, ресайклінг відходів пластику, оцінка впливу на довкілля, страхуванні відповідальності за наслідками операцій з ресайклінгу відходів.

 

Keywords: solid household waste, plastic waste recycling, environmental impact assessment, liability insurance for the consequences of waste recycling operations.

 

 

Постановка проблеми. Сфера поводження з твердими побутовими відходами (далі – ТПВ) в Україні складається здебільшого із сміттєспалювальних заводів (далі - ССЗ), сміттєзвалищ, а також полігонів для захоронення. Провідними ж країнами вже давно доведено, що пріоритетним напрямом поводження з ТПВ є їх переробка, а обсяги спалення та захоронення мають залишатись максимально обмеженими.

Нині ж ССЗ в Україні представлені чотирма об’єктами, побудованими в кінці 1980-х років. До їх переліку входять зупинені ССЗ в Харкові та Севастополі, ССЗ у Дніпропетровську, а також київський ССЗ «Енергія», які давно вичерпали свої ресурси внаслідок морального та фізичного старіння обладнання та технологій.

Морально та фізично застаріли, і вже сьогодні неспроможні приймати зростаючий обсяг ТПВ і більшість сміттєзвалищ та діючих полігонів, що стало великою екологічною загрозою довкіллю країни, масштаби якої невпинно зростають.

Найбільше з ТПВ «муляють очі» і перебувають у центрі уваги відходи пластику, оскільки ПЕТ-тара та полімерні упаковки стали невід'ємним атрибутом життя сучасної людини. Якщо раніше найбільш вагомою складовою ТПВ були харчові відходи, то нині тверді побутові відходи на 50 відсотків складаються з використаної упаковки, здебільшого полімерної та комбінованої, більшість різновидів якої не піддається процесам біологічного розкладання і може багато років знаходитися у ґрунті [1, с.39].

В країнах ЄС державна політика еколого-економічного поводження з  ПЕТ-тарою та полімерними упаковками спрямована на перехід від надмірного споживання та нового виробництва у бік повторного використання і переробки, тобто на  перехід до так званої кругової або циркулярної економіки. Що ж стосується  України, то усе відбувається з точністю до навпаки.

Намагаючись вирішити існуючі проблеми з переробки ТПВ, урядом ухвалено низку законодавчих і норма­тивно-правових актів, спрямованих на розробку національної політики в галузі поводження з відхо­дами. Тобто, де-юре в Україні спостерігаються певні поступи у розв’язанні зазначених питань, де-факто ж національна політика поводження з відходами, яка б відповідала вимогам Директив 1999/31/ЄC та 2008/98/ЄC до нині остаточно не визначена. А отже, рішення щодо проектів з ресайклінгу ТПВ мають бути досить виваженими, оскільки згідно Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» від 23.05.17 р. за № 2059-VIII (далі – Закон №2059-VIII) діяльність, пов’язана з обробленням, переробленням, утилізацією, видаленням, знешкодженням і захороненням відходів обсягом відносяться до першої категорії видів діяльності, які можуть мати значний вплив на довкілля [11].

Тож, питання узгодження проектів з ресайклінгу відходів пластика потребує на закріплення на законодавчому рівні обов’язків інвесторів щодо вжиття заходів з упередження виникнення екологічних ризиків, зокрема, зі страхування відповідальності за заподіяну шкоду навколишньому середовищу під час/чи за результатами реалізації проектів з переробки ТПВ.

Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчує, що проблема страхування відповідальності за заподіяну шкоду навколишньому середовищу була і залишається предметом численних досліджень. Зокрема, таких науковців, як Бондар І.Л.,  Бублик М.І.., Віленчук О.М., Дубович І.А. Шило О.М. та ін. Проте, не­зважаючи на певні напрацювання у зазначеному на­прямку, науковцям все ще не вдалося сформувати єдиних підходів щодо розробки дієвого механізму страхування відповідальності за заподіяну шкоду навколишньому середовищу під час/чи за результатами реалізації проектів з переробки ТПВ, а отже не вдалося сформувати і його нормативно-правового забезпечення. Тож, питання виокремлення (як окремого різновиду страхування) страхування відповідальності за запо­діяння шкоди навколишньому природному середовищу в умовах переходу від традиційної до циркулярної моделі економіки набувають актуальності та потребують на подальші дослідження.

Мета статті полягає в  розробці механізму страхування відповідальності за заподіяну шкоду навколишньому середовищу під час/чи за результатами реалізації проектів з ресайклінгу ТПВ та спробі сформувати рекомендації щодо його впровадження у вітчизняній практиці.

Виклад основного матеріалу. Першою спробою переходу від традиційної до циркулярної економіки стала розробка європейськими експертами за підтримки Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH в рамках міжнародного проекту «Реформа управління на сході України» (PN 11-2129.2-001.00) «Субрегіональної стратегії поводження з відходами для Полтавської області» (далі – Стратегія), за якою у Полтавській області запропоновано у кожному з районів-учасників проекту спорудження по сортувальній станції, а також будівництво спільного сучасного сміттєпереробного заводу та полігону для побутових відходів, де мають зберігатися майже 5% зібраних ТПВ, що не підлягають переробці. Саме з приводу екологічних ризиків, пов’язаних з переробкою пластику, а також зберіганням відходів, що не підлягають переробці виникає чимало запитань, і в першу чергу, запитань щодо можливостей виникнення екологічних ризиків та їх впливу на навколишнє природне середовище.

В європейських країнах невід’ємною частиною управління екологічними ризиками, що дозволяє регулювати ряд екологічних проблем, пов’язаних як з управлінням проектами, так і з від­повідальністю за забруднення об’єктів на­вколишнього природного середовища є екологічне стра­хування.

Розвиток екологічного страхування у країнах Європейського Союзу знайшов своє відображення у Директиві 2004/35/СЕ Європейського парламенту та Ради Євро­пи «Про екологічну відповідальність щодо запобігання та ліквідації шкоди навколиш­ньому середовищу» [12]. Нею встановлено відповідальність забруд­нювача за проведення попереджувальних заходів та надання фінансових гарантій на випадок завдання шкоди навколишньому природному середовищу, де страхування розглядається як найбільш зручний та уні­версальний інструмент [15, с.44].

Згідно ст. 352 ГК України страхування - це діяль­ність спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків), пов’язана з наданням стра­хових послуг юридичним особам або гро­мадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання ви­значених законом чи договором страхуван­ня подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових плате­жів [4].

Екологічне страхування згідно Проекту ЗУ «Про екологічне страхування» від 21.05.2002 р. за №1046  (далі – Проект ЗУ № 1046) є одним з видів обов’язкового страхування, що передбачає страхування відповідальності суб’єктів господарювання, діяльність яких становить підвищену екологічну небезпеку, у разі заподіяння ними шкоди третім особам внаслідок аварійного забруднення навколишнього природного середовища [10].

Багато в чому тотожним наведеному у згаданому вище законопроекті є визначення екологічного страхування запропоноване С.В. Макаром [8], який вважає, що екологічне страхування – це страхування відповідальності об’єктів – потенційних винуватців аварійного, ненавмисного забруднення середовища та страхування власних збитків, що виникають у джерел такого забруднення, а також О.В. Мельником і Г.О. Моткіним [9], які визначають екологічне страхування як страхування цивільно-правової відповідальності виробництв – джерел підвищеної небезпеки для довкілля за заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам унаслідок аварійного забруднення навколишнього природного середовища [14].

Іншим є бачення екологічного страхування О.М. Віленчуком, який визначає його як процес страхування фінансової відповідальності, який передбачає перекладання відповідальності за непередбачувану екологічну шкоду на страхові компанії [3].

Проте за будь-якого бачення економічна сутність страхування відповідальності за заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу незмінна та полягає в акумулюванні коштів у спеціально створених страхових фондах і в перерозподілі їх між страхувальниками для компенсації завданих збитків, у разі реалізації факторів екологічного ризику (страхування на випадок будь-якого несприятливого впливу на навколишнє середовище) [7, с.119].

Але, на жаль, законодавче визначення страхування відповідальності за заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу не конкретизує специфіку прояву шкідливого впливу на навколишнє середовище, бо він може бути: як аварійним (одноразовим), так і тривалим (повторним); як раптовим, так і передбачуваним; як ненавмисним, так і свідомим. Окрім того шкідливий вплив на навколишнє середовище, згідно із законодавством, є дозволеним у межах встановлених норм, тобто може бути правомірним.

Категорія шкідливого впливу на навколишнє середовище визначається у відповідності до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» від 23.05.17 р. за № 2059-VIII (далі – Закон №2059-VIII) завдяки процедурі ОВД, спрямованої на попередження та запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, у процесі прийняття рішень про провадження господарської діяльності, яка може мати значний вплив на довкілля, з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів [11].

Інформація про оцінку впливу на довкілля та рішення про провадження діяльності (із зазначенням органу, номера та дати  їх  прийняття)  згідно п.3-4 ст. 6 Закону №2059-VIII мають оприлюднюватись суб’єктом господарювання протягом трьох робочих днів з дня їх отримання шляхом внесення інформації до відкритого Єдиного реєстру з ОВД, що гарантує її доведення до відома мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на території якої планується розміщення об’єкта, чи до відповідної територіальної громади, яка може зазнати впливу внаслідок здійснення планованої діяльності, та інших зацікавлених осіб [11]. Перейти в Єдиний реєстр можна за посиланням - http://eia.menr.gov.ua

Можливість шкідливого впливу на навколишнє середовище понад встановлені норми має підлягати  страхуванню відповідальності за заподіяну шкоду навколишньому середовищу під час/чи за результатами реалізації проектів ресайклінгу ТПВ.

Проектом ЗУ №1046 передбачається лише страхування на випадок аварійного забруднення навколишнього природного середовища – раптового, непередбаченого забруднення навколишнього природного середовища і, як наслідок, заподіяння шкоди майновим інтересам третіх осіб, спричинене аварією технічних пристроїв, стихійними лихами, природними процесами внаслідок прямого чи опосередкованого впливу на навколишнє природне середовище [10].

Проте з плином часу виникає нагальна потреба у розширенні переліку страхових випадків. Зокрема, такої думки  Мацієвич Т., якою як різновид екологічного страхування запропоновано страхування на випадок недосягнення очікуваних результатів за екологічними проектами.

Ввести новий сегмент екологічного страхування – страхування від техногенних збитків запропоновано Бублик М.І. [2, с.23], який наголошує, що цей сегмент страхування має стати певною системою відносин, що виникають під час антропогенної (виробничої) діяльності, між страховиком і страхувальником щодо запобігання збитку та його відшкодуванню у разі настання надзвичайних ситуацій і включає, як відшкодування збитків майну і населенню, так і шкоди, завданої навколишньому природному середовищу [5, с.200].

У країнах же ЄС система страхування екологічних ризиків включає декілька видів страхового захисту:

- страхування відповідальності за аварійне (раптове) і поступове забруднення навколишнього середовища в рамках страхування загальної відповідальності;

- страхування відповідальності тільки за аварійне (раптове) забруднення навколишнього середовища в рамках страхування загальної відповідальності;

- страхування відповідальності за аварійне і поступове забруднення навколишнього середовища в рамках екологічного страхування  [5, с.203].

Тож, перш ніж говорити про потребу у виокремленні страхування відповідальності за заподіяну шкоду навколишньому середовищу під час/чи за результатами реалізації проектів ресайклінгу ТПВ, як різновиду обов’язкового екологічного страхування, розглянемо можливі страхові випадки.

Згідно ст.8 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 року за  №85/96-ВР під страховим випадком слід розуміти - факт настання відповідальності страхувальника за заподіяння шкоди майновим інтересам третіх осіб у зв’язку з подією (ненавмисною помилкою, недоглядом тощо). Тож, виходячи зі специфіки відповідальності за проектами з  ресайклінгу відходів пластика вважаємо, що страховими випадками слід визнати [13] (рис.1):

 

Рисунок 1. Страхові випадки за проектами з ресайклінгу відходів пластика

Джерело: авторське бачення

 

Страхування відповідальності за заподіяну шкоду навколишньому середовищу має здійснюватись на під­ставі договору між страхувальником і стра­ховиком (добровільне страхування) або на підставі закону (обов’язкове страхування) [15, с.45].

Проте оскільки згідно Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» від 23.05.17 р. за № 2059-VIII (далі – Закон №2059-VIII) діяльність, пов’язана з обробленням, переробленням, утилізацією, видаленням, знешкодженням і захороненням відходів відносяться до першої категорії видів діяльності, які можуть мати значний вплив на довкілля, то вважаємо, що страхування відповідальності за заподіяну шкоду навколишньому середовищу під час/чи за результатами реалізації проектів з ресайклінгу ТПВ має набувати статусу обов’язкового, що потребує внесення певних змін до Проекту ЗУ №1046 та до ЗУ «Про страхування» від 07.03.1996 за №85/96-ВР (далі – Закон №.№85/96).

Зміни мають бути внесені саме в частині визначення страхових сум, тарифів, платежів тощо.

Зокрема, страхова сума по страхуванню відповідальності за заподіяну шкоду навколишньому середовищу має встановлюватись на підставі висновків про оцінку впливу на довкілля, виходячи з обсягів шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок забруднення навколишнього природного середовища і в межах якої страховик зобов’язаний здійснити виплату у разі настання страхового випадку. При цьому страхова сума має визначатись за кожним конкретним об'єктом підвищеної небезпеки залежно від його категорії небезпеки і становить не менше ніж:

- для об'єктів 1 категорії небезпеки - 200000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- для об'єктів 2 категорії небезпеки - 70000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Річний страховий тариф має визначатись категорією небезпеки об'єкта та складати:

- для об'єктів 1 категорії небезпеки - 1,5%;

- для об'єктів 2 категорії небезпеки - 0,6%.

При розрахунку розміру страхового внеску доцільним вважаємо застосування шкали знижок (передбаченої ст.15 Проекту ЗУ №1046)  у разі, якщо при екологічному страхуванні протягом трьох років виплати страхового відшкодування не здійснювалися (рис. 2).

 

Рисунок 2. Шкала страхових знижок у разі якщо при екологічному страхуванні екопроектів з ресайклінгу

відходів пластика протягом трьох років виплати страхового відшкодування не здійснювалися

Джерело: складено за [10]

 

У разі ж настання страхового випадку і подання страхувальником заяви про виплату страхового відшкодування протягом періоду надання знижок, річний страховий внесок з наступного року має сплачуватись у стовідсотковому розмірі [10]. Строки та умови сплати страхового внеску мають здійснюватись у відповідності до Закону №.№85/96-ВР [13].

У разі виникнення страхового випадку страхувальник протягом двох робочих днів після страхового випадку, має письмово повідомити страховика про подію, її характер, попередньо встановлені причини, орієнтовний розмір шкоди та вжиті заходи щодо зменшення впливу на навколишнє природне середовище.

Страховик протягом 20 календарних днів з дня отримання всіх необхідних документів і відомостей про обставини настання страхового випадку має прийняти рішення щодо виплати страхового відшкодування. У разі відмови у виплаті страхового відшкодування страховик впродовж 5 робочих днів з дня прийняття такого рішення має у письмовій формі повідомити страхувальника про причини прийняття такого рішення.

У разі ж прийняття рішення щодо страхового відшкодування заподіяної шкоди, страхових має протягом 15 робочих днів здійснити відповідні виплати. При цьому страхові відшкодування не можуть перевищувати розмір прямих збитків, заподіяних третім особам унаслідок забруднення навколишнього природного середовища та ліміт відповідальності страховика.

Згідно ст. 11 Проекту ЗУ №1046 ліміт відповідальності страховика має встановлюватись на підставі нормативно-правових актів щодо оцінки шкоди, заподіяної аварійним забрудненням навколишнього природного середовища, затверджених КМУ [10].

У разі заподіяння шкоди третім особам на суму, що перевищує ліміт відповідальності, страховик має відшкодувати кожному з потерпілих (у разі, якщо позови вчинено ними одночасно) суму пропорційно обсягу шкоди, заподіяної кожній з цих осіб у межах ліміту відповідальності.

Таким чином, схема механізму страхування відповідальності за заподіяну шкоду навколишньому середовищу під час/чи за результатами реалізації проектів з ресайклінгу ТПВ має набувати наступного вигляду (рис.3):

 

Рисунок 3. Механізм страхування відповідальності за заподіяну шкоду навколишньому середовищу

під час/чи за результатами реалізації проектів з ресайклінгу ТПВ

Джерело: авторське бачення

 

Отже, з метою імплементації європейського досвіду з управління екологічними ризиками у вітчизняну практику необхідно розробити і ввести в дію вітчизняні стандарти, які являють собою автентичні тексти міжнародних стандартів ІСО серії 14000, серед яких мають бути стандарти з управління довкіллям (екологічного менеджменту), стандарти з екологічного аудиту і екологічного страхування [6, с.165].

Висновки. Узагальнення існуючого досвіду формування та реалізації державної екологічної політики з урахуванням вимог Директив ЄС дозволило виявити найраціональніші підходи та механізми забезпечення ризиків заподіяння шкоду навколишньому середовищу під час/чи за результатами реалізації проектів з ресайклінгу ТПВ, від запровадження яких в українській практиці залежать майбутнє України та її місце у світовій спільноті

 

Література.

1. Бондар І.Л. Системи поводження з твердими побутовими відходами в українських містах, роль міського населення в роздільному збиранні сміття та рекомендації для органів місцевого самоврядування /І.Л. Бондар, Л.І. Полтораченко// - К.: ПРООН. – 2011. – 47 с.

2. Бублик М.І. Страхування техногенних збитків – новий сегмент на ринку екологічного страхування в Україні // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Проблеми економіки та управління. – 2009. – № 64. – С. 2333.

3. Віленчук О.М. Концептуальні засади розвитку екологічного страхування в лісовому господарстві / О.М. Віленчук // Фінанси України. – 2007. – №5. –С. 105–113.

4. Господарський кодекс України. Закон України від 16.01.2003 р. № 436-IV /[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www. zakon.rada.gov.ua/go/436-15

5. Дубовіч І.А. Сучасний стан ринку послуг екологічного страхування в Україні / І.А. Дубовіч,  Х.Р. Василишин// Механізм регулювання економіки. – 2010. - №3. – С.200-204.[1]

6. Колєнов О. Особливості формування та реалізації державної екологічної політики /О. Колєнов//Державне управління та самоврядування. – 2014. – Вип. 1(20). – С.155-165.

7. Мацієвич Т. Моніторинг кредитування і страхування природоохоронних заходів /Т. Мацієвич// Світ фінансів. – 2017. - №1(50). – С.115-125.

8. Макар С.В. Основы экономики природопользования / С.В. Макар. – М. : Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 1998. – 192 с.

9. Моткин Г.А. Основы экологического страхования / Г.А. Моткин. – М.: Наука, 1996. – 192 с.

10. Про екологічне страхування. Проект Закону України від 21.05.2002 р. №1046 / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www. w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id...1046. 

11. Про оцінку впливу на довкілля. Закон України від 23.05.17 р. за 2059-VIII/[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www. zakon.rada.gov.ua/go/2059-19

12. Про екологічну відповідальність щодо запобігання та ліквідації шкоди навколиш­ньому середовищу. Директива 2004/35/ЄС Європейського Парламенту та Ради Євро­пи/[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua/go/994_965

13.  Про страхування. Закон України від 07.03.1996 року за  №85/96-ВР/[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www. zakon.rada.gov.ua/go/85/96-вр

14. Проценко О.Л. Екологічне страхування: український аспект /О.Л. Проценко//[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.exe?

15. Шило О.М. Становлення правового інституту екологічного страхування в Україні /О.М. Шило// Науковий вісник Херсонського державного університету. – 2014. – Випуск 1. – Том. 2 -  С.41-46.

 

References.

1. Bondar I.L. (2011), Systemy povodzhennia z tverdymy pobutovymy vidkhodamy v ukrains'kykh mistakh, rol' mis'koho naselennia v rozdil'nomu zbyranni smittia ta rekomendatsii dlia orhaniv mistsevoho samovriaduvannia [Solid domestic waste management systems in Ukrainian cities, the role of the urban population in separate collection of garbage and recommendations for local governments], UNDP, Kyiv, Ukraine.

2. Bublik M.I. (2009). Insurance of technogenic damage - a new segment in the market of ecological insurance in Ukraine”. Problems of Economics and Management. vol. 64. pp. 23-33.

3. Vilenchuk O.M. (2007). “Conceptual bases of development of ecological insurance in forestry”. Finance of Ukraine. vol. 5, pp.105-113.

4. The Verkhovna Rada of Ukraine (2010), “Economic Code of Ukraine”, available at: http: // www. zakon.rada.gov.ua/go/436-15 (Accessed 01 October 2018).

5. Dubovich I.A. (2010). “The current state of the market of environmental insurance services in Ukraine”. Mechanism of regulation of economy. vol. 3, pp. 200-204.

6. Kolenov O. (2014). “Features of the formation and implementation of state environmental policy”. State administration and self-government. vol. 1(20), pp.155-165.

7. Matsієvich T. (2017). “Monitoring of credits and insurance of nature conservation”. Svіt fіnansіv. vol. 1(50), pp.115-125.

8. Makar S.V. (1998). Osnovy ekonomyky pryrodokorystuvannia [Fundamentals of environmental economics]. Institute of International Law and Economics. Moscow Russia.

9.    Motkin G.A. (1996). Osnovy ekolohichnoho strakhuvannia. [Fundamentals of environmental insurance].Science. Moscow Russia.

10. The Verkhovna Rada of Ukraine (2002), “About ecologic insurance”, available at: http: // www.w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id...1046. (Accessed 03 October 2018). 

11. The Verkhovna Rada of Ukraine (2017), “About otsіnku vplivu on dovkіllya”, available at: http: // www. zakon.rada.gov.ua/go/2059-19. (Accessed 03 October 2017). 

12. European Parliament and Radi ó euro-pi (2004).“About ecologic perceptions of the scapula zapobіgannya that lіkvіdatsіy skoda Navolish ¬ sredovischu”, available at: http: // www. zakon.rada.gov.ua/go/994_965 (Accessed 05 October 2017). 

13. The Verkhovna Rada of Ukraine (1996). “About the insurance”. available at: http://www.zakon.rada.gov.ua/go/85/96-вр (Accessed 02 October 2017). 

14.  Protsenko O.L. (2017). “Ecological insurance: Ukrainian aspect”. available at: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.exe? (Accessed 06 October 2017). 

15. Shumilo, O.M. (2014). “Stanovlennia pravovoho instytutu ekolohichnoho strakhuvannia v Ukraini”. Scientific bulletin of Kherson state university. vol. 2, pp. 41-46.

 

Стаття надійшла до редакції 20.12.2017 р.