EnglishНа русском

Ефективна економіка № 12, 2015

Переглянути у форматі pdf

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТІЙКОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
С. І. Крючок

УДК 330.366:65.01

 

С. І. Крючок,

здобувач, Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет

 

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТІЙКОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

 

S. Kriuchok,

candidate for a degree

Dnipropetrovsk state agrarian and economic University

 

THE THEORETICAL BASIS OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT OF AGRICULTURAL ENTERPRISES

 

За результатами дослідження визначено, що категорія «стійкість» використовується науковцями у різних галузях науки, пов'язаних з вивченням і функціонуванням складних систем. В теорії стійкості систем вона асоціюється з упорядкованістю, незмінністю, рівновагою та застосовується під час описання стану системи, її структури, окремих підсистем, процесів та зв’язків.

Характеристика сутності стійкого розвитку підприємства має ґрунтуватися на визначенні балансу стійкості підприємства та можливостей його розвитку під впливом факторів зовнішнього й внутрішнього середовища та обумовлювати перехід до більш прогресивного якісного стану.

Узагальнивши основні наукові підходи щодо трактування стійкості згідно теорії систем, запропоновано розглядати категорію «стійкість розвитку підприємства» з урахуванням обмежень, що накладаються зовнішнім середовищем та потенціалом підприємства.

 

According to research results, the category "stability" used by scientists in various fields of science related to the study and operation of complex systems. In the theory of system stability, it is associated with orderliness, invariability and balance and used when describing the state of the system, its structure, individual subsystems, processes and relationships.

Base the characteristic of the essence of sustainable development of the enterprise on determining the balance of enterprise sustainability and its development opportunities under the influence of factors of the external and internal environment and condition the transition to a more progressive qualitative state.

Summarizing the main scientific approaches to the interpretation of stability according to the theory of systems, it is proposed to consider the category "sustainability of enterprise development", taking into account the constraints imposed by the external environment and potential of the enterprise.

 

Ключові слова: Економічний розвиток, процес, ресурси, рівновага, система, сільськогосподарські підприємства, стійкість, управління.

 

Keywords: Economic development, process, resources, balance, system, agricultural enterprises, stability, management.

 

 

Вступ

Динамічність ринкової кон’юнктури, зміни у законодавстві, організаційно-правових формах господарювання й власності сільськогосподарських підприємств, швидкі темпи науково-технічного прогресу та підвищення рівня конкуренції у глобальних масштабах зумовлюють невизначеність та мінливість середовища діяльності суб’єктів господарювання та істотно вплинули на стійкість їх економічного розвитку, виокремили слабкі місця, неспроможність гнучкості в адаптації до подолання невизначеності й ризику. Як наслідок, більшість з них опинились на межі банкрутства і сьогодні вирішують завдання забезпечення подальшого функціонування. І тільки певна частина вітчизняних сільськогосподарських підприємств ставить перед собою мету подальшого розвитку та використання такої системи менеджменту, яка спроможна забезпечити стійке й максимально ефективне функціонування у поточний період часу, а також створити високий потенціал його розвитку на перспективу.

Тому дослідження економічних процесів на рівні підприємства як основної ланки аграрної економіки, має ключове значення. Саме на цьому рівні управління необхідно глибоко визначити всі можливості, які є у кожного підприємства стосовно досягнення та підтримання стійкого і ефективного розвитку економіки. І саме головне, – від вирішення цих проблем підприємствами залежить стійкий економічний розвиток на всіх інших рівнях управління виробництвом.

Управління – це вплив на процес, об'єкт, систему для збереження їх стійкості або переходу одного стану в інший відповідно до визначених цілей підприємства. Сучасний підхід до розуміння стійкого економічного розвитку не має комплексного системного вирішення і є досить одностороннім, оскільки він обмежується у більшості досліджень межами  фінансових категорій. Хоча необхідно зазначити, що науковцями розглядаються деякі комплексні аспекти стійкого економічного розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Питання методології вибору та практики реалізації напрямів підвищення економічної стійкої підприємств досліджені у роботах вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів: І. Ансоффа, Г. Брутланда, І. Бланка, Ю. Брігхема, В. Василенка, Н. Верхоглядової, І. Павлова, С. Покропивного, О. Рахнянської, Р. Солоу, Г. Ярулліної та ін. Дослідженню теорії, методології та розробки заходів щодо забезпечення економічної стійкості та підвищенню ефективності саме аграрних підприємств присвячені праці В. Андрійчука, В. Аранчій, І. Вініченка, М. Деркача, М. Коденської,    Ю. Лупенка, П. Макаренка, Л. Мельника, П. Саблука, О. Скидана, М. Удовіченко, О. Ульянченка, та ін. Та все ж проблема стійкого економічного розвитку сільськогосподарських підприємств будь-якої форми власності як категорії та управлінського процесу, що її забезпечує, поки що досліджена неповно. І не зважаючи на те, що сьогодні це поняття увійшло в економічну практику підприємств, в узагальненому вигляді воно ще мало вивчене. Саме це і стало підставою для визначення категорії «стійкий економічний розвиток» та обумовило необхідність з’ясувати окремі його аспекти.

Результати дослідження.

Основу формування понятійно-категоріального апарату досліджень в галузі стійкого розвитку систем, становить сукупність основних категорій – «стійкість», «розвиток», «стійкий розвиток» – і похідних від основних – «стійкий економічний розвиток підприємства», «сталий розвиток суспільства» та інших, в залежності від характеру та рівня досліджуваної системи. Ураховуючи логічний антагонізм понять «стійкість» та «розвиток», можна припустити, що все ж таки визначені поняття можуть бути діалектично поєднані в категорію «стійкий розвиток», сутність якої відображає найбільш пріоритетний орієнтир функціонування підпри­ємства. Тому дослідження та визначення економічного змісту й доцільності використання категорії «стійкий економічний розвиток» у практиці управління підприємством вагоме теоретичне та практичне значення.

Поняття «стійкий розвиток» має велику кількість дефініцій. Наявність різних інтерпретацій та відсутність єдності думок у визначенні та трактуванні стійкого розвитку пояснюється як складністю самого поняття, що включає соціальні, економічні та екологічні характеристики розвитку, так і розбіжністю поглядів представників різних верств суспільства (наукових, політичних, підприємницьких та інших). І, як зазначає М.О. Удовіченко, «визначень буде ще більше, оскільки йде процес усвідомлення майбутнього розвитку, яке в принципі невизначено і є багатоваріантним» [10]. Виникає необхідність синтезування й систематизації накопичених з цього питання знань, які сьогодні відображені в численних публікаціях вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів. Аналіз і узагальнення наявних визначень дозволяють зробити висновки та уточнити сам термін.

Категорія «стійкість» використовується науковцями у різних галузях науки (біології, економіці, математиці, механіці, психології, соціології, техніці, фізиці, хімії), пов'язаних з вивченням і функціонуванням складних систем. В теорії стійкості систем вона асоціюється з упорядкованістю, незмінністю, рівновагою та застосовується під час описання стану системи, її структури, окремих підсистем, процесів та зв’язків. Усе це значно ускладнює процеси наукового дослідження економічних систем загалом та підприємства, зокрема. Крім того, якщо в точних науках ніколи не відбувається ототожнення понять “стійкість” та “рівновага системи”, то в економіці вказані терміни змінюють своє значення залежно від автора, моменту формування його позиції тощо. Наука містить велику кількість формалізацій визначення «стійкості», які залежать від специфіки конкретної системи та використовуються під час аналізу поведінки системи.

Кожна система для забезпечення її ефективного функціонування в перспективі повинна не лише змінюватись кількісно, але й розвиватись. Протягом життєвого циклу постійно відбувається зміна траєкторії функціонування системи, яка  відображає зміну станів функціонування системи в часі. Перехід системи від однієї траєкторії функціонування до іншої являє собою зміну динамічної рівноваги, встановлення її на іншому рівні та відображає її перехід до нового ступеня розвитку. З позицій теорії систем та концепцій самоорганізації розвиток системи (підприємства) передбачає значні якісні зміни її структури (складу та зв’язків) та режиму функціонування. Не слід ототожнювати поняття росту та розвитку системи, оскільки перше передбачає лише кількісні зміни значень параметрів системи. Проте в ході розвитку системи можуть змінюватись не лише її структура та механізм функціонування, а й види діяльності і темпи її росту.

Розвиток – це різновид руху системи, що передбачає якісні зміни. Залежно від того, як змі­нюватимуться характеристики руху системи (траєкторії точок показників) під впливом початкових збурювань (відхилення початкових умов від їхніх розрахункових значень), розрізняють стійкий та хиткий рух. На відміну від категорії «стійкість», термін «розвиток» сам по собі не містить розуміння певної динаміки.

Етимологія даної категорії зумовлює необхідність відображення у визначенні її змісту факту переходу в якісно новий, як зазначає Г. Ярулліна – «більш досконалий» стан [12]. В цілому розвиток може бути охарактеризований як процес трансформації, який супроводжується переходом системи на якісно новий рівень.

Характеристика сутності стійкого розвитку підприємства має ґрунтуватися на визначенні балансу стійкості підприємства та можливостей його розвитку. Погорєлов Ю.С. звертає увагу на антагонізм цих понять, підкреслюючи, що розвиток підприємства руйнує його рівновагу, що викликано іманентністю дискретних стрибків, які й створюють стан нестабільності. Однак при цьому зазначає, що підприємству притаманна наявність певного механізму гомеостазу, що в діаді «самоорганізація – хаос» визнає для підприємства більш характерним стан динамічної, а не статичної рівноваги [7, с. 32].

Стійкість з позицій динамічності розглядає і Климонтович Ю.М., визначаючи її як стан рухомої рівноваги відкритих систем [5]. Динамічна стійкість процесу економічного розвитку підприємства характеризує вже сам процес розвитку підприємства, постійність і безперервність його змін у напрямі вдосконалення з метою переходу підприємства на якісно новий рівень діяльності [2].

Деркач М.І. розуміє під поняттям стійкого розвитку розвиток керований [4]. Однак не завжди керованість здатна забезпечити динамічну стійкість розвитку підприємства, тому таке визначення значно звужує багатоаспектну сутність стійкого розвитку. Черних А.В. пов'язує поняття стійкого розвитку з такими категоріями, як адаптивність, гнучкість, економічна безпека, організованість, надійність, визначаючи його як розвиток, обумовлений впливом факторів внутрішнього і зовнішнього середовища і такий, що характеризується збільшенням його потенціалу, попиту на продукцію, масштабом діяльності, можливістю забезпечити безперервний процес виробництва та зберігати платоспроможність протягом тривалого часу [11].

Колотій В.О., трактуючи категорію «стійкий розвиток», звертає увагу на те, що зміни, які відбуваються під впливом факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, мають обумовлювати перехід від одного якісного стану до іншого, більш прогресивного [6]. Тобто для того щоб набути розвитком ознак стійкості, його вектор має бути винятково висхідним, що, на переконання автора, викликає суперечності, оскільки стан динамічної стійкості підприємства не відкидає можливостей руху назад або ж перебування на місці, якщо це супроводжуватиметься підвищенням гнучкості та адаптивності підприємства до умов ринкового середовища.

Досить точне, на нашу думку, визначення стійкого розвитку дають Гросул В.А. та Мамаєва Г.С. [3]. Відповідно до їх твердження, стійкий розвиток – це інтегрована система управління підприємством, яка становить збалансований, гармонійний, довготривалий розвиток підприємства, головною метою якого є забезпечення постійної цілісної рівноваги системи з урахуванням мінливих зовнішніх умов функціонування підприємства та досягнення стійких високих результатів його діяльності.

Проаналізувавши існуючі наукові праці, можна виокремити п’ять  основних підходи до розгляду визначення стійкості  розвитку підприємства, що існують сьогодні в економічній науці (рис. 1).

 

Рис. 1. Концептуальні підходи до визначення стійкості розвитку підприємства

 

Перший підхід передбачає застосування терміну «steady state» (стійкий стан, стан стаціонарної стійкості), був введений Р. Солоу і відображає умови динамічної рівноваги економічної системи. Багато науковців звертаються до поняття стійкого стану, рівноваги під час дослідження «економічної стійкості». Вважаємо, що термін «стійкість» характеризує процес, він пов'язаний із рівновагою, але не тотожний їй.

Другого підходу щодо питання стійкості підприємства дотримується більшість зарубіжних та вітчизняних дослідників, ототожнюючи її фінансовим станом. Фінансова стійкість, на думку представників цього підходу, формується внаслідок стабільного одержання підприємством прибутків, що створює можливості для вільного маневрування та ефективного використання грошових коштів і сприяє підвищенню ритмічності та надійності процесів матеріально-технічного постачання, виробництва й реалізації продукції. Проте сьогодні в Україні багато підприємств працюють зі збитками, але не є банкрутами і продовжують свою діяльність. Тому ми вважаємо, що фінансова стійкість хоч і є однією з найважливіших передумов економічної стійкості, проте остання є багатограннішою універсальною категорією.

Третій підхід під час оцінювання економічної стійкості системи виходить з положень концепції сталого розвитку («sustainable development»). Прийнято вважати, що перше, основне уявлення про сталий розвиток як про наукове поняття було дано Г.Х. Брундтланд в доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку в 1987 р в Ріо-де-Жанейро. Він визначив: «Сталий розвиток – задоволення потреб теперішнього часу, при якому не підривається здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби» [1, с. 50]. Дане поняття може вживатися стосовно до всієї планети в цілому, по відношенню до окремих країн, регіонам, а також різних видів господарської діяльності. Нова стратегія розвитку суспільства виходить із пріоритетів майбутнього і її можна визначити як стратегію виживання і неперервного розвитку цивілізації (і країни) в умовах збереження довкілля. Цей важливий науковий висновок був підтриманий багатьма авторитетними вченими в усьому світі і до теперішнього часу не втрачає актуальності.

Закон України «Про концепцію переходу України до сталого розвитку» № 1359-ХІУ від 24.12.1999 р. визначає це поняття таким чином: «Сталий розвиток – це такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб теперішніх поколінь не повинно ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби, для чого необхідне узгодження екологічних, економічних та соціальних складових розвитку» [8]. Наведене визначення є основним і найбільш авторитетним, так як більшість тлумачень терміна «стійкий розвиток» так чи інакше на ньому ґрунтуються.

Але, на нашу думку, доцільніше було б перекласти термін «sustainable development» не як сталий, а як «гармонійний розвиток». Адже концепція «sustainable development» передбачає гармонізацію економічних, соціальних та екологічних потреб та інтересів, а стійкий розвиток у теорії систем трактується по-іншому. Науковці, які дотримуються цих поглядів, в цілому характеризують сталий розвиток як такий, за якого економічні, екологічні та соціальні цілі урівноважуються та інтегруються, а основним показником такого розвитку вважається покращання якості життя.

Саме поняття «сталий розвиток» було введено для вивчення взаємовідносин людини, суспільства і природи. Вивчення сукупності авторських дефініцій дозволяє відзначити той факт, що за допомогою цього поняття характеризується процес розвитку суспільства або міжнародного співтовариства, який характеризується: стабільністю і збалансованістю соціально-економічного розвитку, задоволенням потреб нинішніх поколінь без загрози для можливостей майбутніх, збереженням навколишнього середовища, зростанням рівня безпеки та якості життя тощо.

Четвертий підхід передбачає використання динамічної рівноваги системи і її ефективного розвитку («sustained positive economic growth»). У цьому підході ми зустрічаємо ототожнення поняття «розвиток» з поняттями «росту», «зростання», які передбачають лише збільшення кількісних, а не якісних характеристик соціально-економічної системи.

Дослідивши трактування стійкості згідно теорії систем, вважаємо за доцільне розглядати категорію «стійкість розвитку підприємства» відповідно до п’ятого підходу з урахуванням обмежень, що накладаються зовнішнім середовищем та потенціалом підприємства. Саме здатність підприємства ефективно використовувати власний потенціал для формування механізмів адаптації до змін зовнішнього середовища визначає його спроможність до тривалого ефективного функціонування та здійснення якісних «стрибків».

Дещо уточнює наведене тлумачення Рахнянська О.П., зазначаючи, що в процесі стійкого розвитку зміни, які відбуваються, зміцнюють теперішній і майбутній потенціал підприємства [9]. Досліджуючи взаємозв'язок розвитку підприємства та його потенціалу, Погорєлов Ю. С. і Воронкова А. Е. наголошують на тому, що в короткостроковому періоді спостерігається антагоністичний зв'язок між потенціалом і розвитком, оскільки розвиток потребує переходу системи в нестабільний стан, витрачання певних ресурсів та можливостей тощо, а потенціал підприємства потребує нарощування ресурсів і можливостей, але в довгостроковому періоді розвиток підприємства сприяє посиленню його потенціалу, а міцний потенціал створює сприятливі умови для подальшого розвитку [7, с. 83].

Висновок

Отже, поняття стійкого економічного розвитку нерозривно пов'язане з потенціалом підприємства, оскільки саме набутий обсяг потенціалу та можливості його нарощування виступають ефективним базисом для відновлення стану рівноважного функціонування в процесі розвитку підприємства. Це означає усвідомлене цілеспрямоване бажання змін, яке трансформується в зміни з метою найповнішої реалізації місії системи. Відтак енергія змін на кожному окремому етапі розвитку підприємства або окремих його систем може мати неоднакову щільність, що залежить від обсягу набутого системою потенціалу для здійснення «якісного стрибка» та об'єктивних резервів підвищення обсягу потенціалу для збереження стійкості та рівноваги підприємства в процесі його розвитку.

 

Література.

1. Брутланд Г.Х. Наше общее будущее. Доклад Комиссии ООН по окружающей среде и развитию. 1987. М.: Прогресс, 1988. С. 50.

2. Вініченко І.І. Конкурентоспроможність аграрних підприємств: стан і перспективи / І.І. Вініченко // Агросвіт. – 2013. – №21. – С.10-13.

3. Гросул В. А. Теоретичні підходи щодо визначення сутності стійкого розвитку підприємства / В. А. Гросул, Г. С. Мамаєва // Сталий розвиток економіки. – 2012. – № 7. – С. 104-107.

4. Деркач М. І. Ево­люція економічної теорії сталого розвитку / М. І. Деркач // Збір­ник наукових праць ЛНТУ. Луцьк, 2010. Серія "Економічна теорія та економічна історія". – Вип. 7 (28). – Ч. 1. – С. 144-159.

5. Климонтович Ю. М. Без формул о си­нергетике / Ю. М. Климонтович. – Мн.: Вышейшая школа, 1985. – 231 с.

6. Колотій В. О. Особливість сталого розвитку підприємств торгівлі в умовах активізації інноваційної діяльності [Електрон­ний ресурс] / В. О. Колотій // Збірник наукових праць Хмель­ницького кооперативного торговельно-економічного універси­тету. – 2011. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal

7. Погорєлов Ю. С. Категорія розвитку та її експлейнарний базис / Ю. С. Погорєлов // Теоретичні та прикладні питання економіки. – К. : 2012. – Вип. 27, т. 1. - С. 30-34.

8. Про концепцію пере­ходу України до сталого розвитку : Закон України № 1359-ХІУ від 24.12.1999 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/ laws/show

9. Рахнянська О. П. Економіч­на стійкість підприємства [Електронний ресурс] / О. П. Рахнян­ська // Проблеми системного підходу в економіці підприємств. – 2009. – № 10, т. 2. – Режим доступу : http://jrnl.nau.edu.ua

10. Удовіченко М.О. Економічна стійкість аграрних підприємств: фактори, види, модель побудови / М.О. Удовіченко // Вісник Полтавської державної аграрної академії. – 2012. – №2. – С.185-189.

11. Черных А. В. Механизм устойчивого развития предприятия в период активной инвестиционной деятельности: автореф. дис. канд. экон. наук: 08.00.05. Белгород: Белгородский государственный технический университет, 2006. 20 с.

12. Яруллина, Г. Р. Управление устойчивым эконо­мическим развитием предприятий промышлен­ного комплекса: теория и методология: автореф. дис. д-ра экон. наук: 08.00.05 / Г. Р. Яруллина. Казань, 2011. 47 с.

 

References.

1. Brutland, G.H. (1987), Nashe obshhee budushhee. Doklad Komissii OON po okruzhajushhej srede i razvitiju [Our common future. Report of the UN Commission on Environment and Developmen], Progress, Moscow, Russia.

2. Vinichenko, I.I. (2013), “Competitiveness of agrarian enterprises: the state and prospects”, Ahrosvit, vol. 21, pp. 10–13.

3. Hrosul, V. A. and Mamaieva, H.S. (2012), “Theoretical approaches to the definition of the essence of sustainable development of the enterprise”, Stalyj rozvytok ekonomiky, vol. 7, pp. 104–107.

4. Derkach, M. I. (2010), “Evolution of Economic Theory of Sustainable Development”, Zbirnyk naukovykh prats' LNTU. Seriia "Ekonomichna teoriia ta ekonomichna istoriia", vol. 7(28), pp. 144–159.

5. Klimontovich, Ju. M. (1985), Bez formul o sinergetike [Without formulas about synergetic], Vyshejshaja shkola, Minsk, Belarus.

6. Kolotij, V. O. (2011), “The peculiarity of sustainable development of trade enterprises in the conditions of activating innovation activity”, Zbirnyk naukovykh prats' Khmel'nyts'koho kooperatyvnoho torhovel'no-ekonomichnoho universytetu, [Online], available at: http://www.nbuv.gov.ua/portal (Accessed 22 Oct 2018).

7. Pohorielov, Yu. S. (2012), “Development category and its ekspleinarnyy 7basis”, Teoretychni ta prykladni pytannia ekonomiky, vol. 21, pp. 30–34.

8. The Verkhovna Rada of Ukraine (1999), The Law of Ukraine "On the Concept of Ukraine's Transition to Sustainable Development", available at: http://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1359-14 (Accessed 22 Oct 2018).

9. Rakhnians'ka, O. P. (2009), “Economic stability of the enterprise”, Problemy systemnoho pidkhodu v ekonomitsi pidpryiemstv, [Online], vol. 10, available at: http://jrnl.nau.edu.ua (Accessed 22 Oct 2018).

10. Udovichenko, M.O. (2012), “Economic stability of agrarian enterprises: factors, types, model of construction”, Visnyk Poltavs'koi derzhavnoi ahrarnoi akademii, vol. 2, pp. 185–189.

11. Chernyh, A. V. (2009), “The mechanism of sustainable development of the enterprise in the period of active investment activity, Ph.D. Thesis, Economic sciences, Belgorod State Technical University, Belgorod, Moscow.

12. Jarullina, G. R. (2011), “Management of sustainable economic development of industrial complex enterprises: theory and methodology, Ph.D. Thesis, Economic sciences, Kazan, Moscow.

 

Стаття надійшла до редакції 20.12.2015 р.