УДК 502.33 : 332.72 : 631.11

 

Р. М. Ступень,

к. е. н., доцент кафедри землеустрою,

Львівський національний агарний університет, м. Дубляни

 

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛУ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕНТИ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ

 

R. M. Stupen,

Ph.D., Associate Professor Department of Land Management,

Lviv National Agricultural University, Dublyany

 

THEORETICAL AND METHODOLOGICAL PRINCIPLES OF FORMATION AND DISTRIBUTION OF LAND RENT IN THE AGRARIAN SECTOR OF THE ECONOMY OF ECONOMIC

 

У статті обґрунтовано теоретико-методологічні засади формування та розподілу земельної ренти в аграрному секторі економіки в умовах трансформації земельних відносин. Здійснено аналіз наукових підходів та еволюції теорії земельної ренти. Обґрунтовано структурно-логічну схему механізму формування та розподілу земельної ренти в аграрному секторі економіки. Залежно від сфери застосування інститутів взаємодії суб’єктів земельних відносин систематизовано інструменти механізму формування, вилучення, розподілу та використання земельної ренти в аграрному секторі економіки, а також запропоновано шляхи їх удосконалення.

 

The article substantiates the theoretical and methodological foundations of the formation and distribution of land rent in the agrarian sector of the economy in the conditions of the transformation of land relations. The analysis of scientific approaches and evolution of the theory of land rent was carried out. The structural and logical scheme of the mechanism of formation and distribution of land rent in the agrarian sector of the economy is substantiated. Depending on the sphere of application of the institutions of interaction of subjects of land relations, the tools of the mechanism for the formation, removal, distribution and use of land rent in the agrarian sector of the economy are systematized, as well as ways of their improvement are proposed.

 

Ключові слова: земельна рента, аграрний сектор, теорія, методологія, формування, розподіл, використання, механізм.

 

Key words: land rent, agricultural sector, theory, methodology, formation, distribution, use, mechanism.

 

 

Постановка проблеми. В системі реформування аграрної сфери України  сьогодні особливо велике значення має трансформація земельних відносин. З початку незалежності України спостерігається процес залучення землі в сферу товарно-грошових відносин, створюються умови для функціонування ринку землі. При цьому розробка способів регулювання ринку сільськогосподарських земель вимагає глибокого наукового обґрунтування такого явища, як земельна рента. Важко уявити ефективне функціонування ринку земель без об'єктивних рентних оцінок, адже будь-яка транзакція щодо зміни землевласника (землекористувача) потребує обґрунтованого визначення вартості земельних ділянок, розміру орендної плати чи податку, визначення розміру збитку при відведенні землі під несільськогосподарське використання тощо.

Однак, незавершеність реформування земельних відносин в Україні визначила непрозорість розподілу доданої вартості в сільському господарстві, що своєю чергою, спричинило порушення системи формування та вилучення земельної ренти. Пояснюється це тим, що перехід до ринку сприяє істотним інституціональним змінам у визначенні прав власності на землі сільськогосподарського призначення. В результаті нормативно-правове та регуляторне забезпечення рентних відносин в сільськогосподарському землекористуванні відстає від реалій сьогодення. У цьому контексті актуальним питанням є дослідження особливостей формування земельної ренти в сільському господарстві, розробка механізмів її справедливого розподілу і використання шляхом балансування інтересів землекористувачів, землевласників, держави та суспільства з метою створення умов для відтворення земельних ресурсів та підвищення социо-еколого-економічної ефективності аграрного виробництва.

Аналіз останніх досліджень та постановка завдання. Теорія земельної ренти має серйозне методологічне підґрунтя, що підтверджується фундаментальними дослідженнями представників багатьох шкіл політичної економії, зокрема Ф. Кене, К. Маркса, А. Маршалла, К. Менгера, Дж. Мілля, У. Петті, Д. Рікардо, П. Самуельсона, А. Сміта, Й. Шумпетера. При цьому слід виділити наукові праці Д. Рікардо і А. Маршалла, які розкрили концептуальні положення теорії земельної ренти і земельно-рентних відносин.

Широке висвітлення феномену земельної ренти спостерігається і у вітчизняній літературі, зокрема в роботах В. Будзяка, О. Гнаткович, Д. Добряка, А. Мартина, М. Ступеня, Б. Пасхавера, А. Поповича, М. Федорова та ін. Їх роботи присвячені дослідженню проблем функціонування рентних відносин, еколого-економічним засадам реформування відносин власності на землю, обумовлених посиленням антропогенних, техногенних та виробничо-господарських навантажень на агроекосистеми, удосконаленню методики оцінки земель, а також механізму розподілу і використання земельної ренти в сільському господарстві.

Незважаючи на наявність розробок з різних аспектів земельної ренти в сільському господарстві, окремі проблеми її формування і розподілу вивчені недостатньо. Відсутній ефективний рентний механізм управління сільськогосподарським землекористуванням, що враховує вітчизняні еколого-економічні умови господарювання. Не в повній мірі залишається сформованим процес забезпечення методики кадастрової оцінки земель сільськогосподарського призначення, вимагають подальшого поглибленого дослідження питання розподілу земельної ренти.

Метою дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад формування та розподілу земельної ренти в аграрному секторі економіки в умовах трансформації земельних відносин.

Результати досліджень. Рента, будучи земельним доходом землевласника та сформувавшись, як теоретичне явище, ще на початку становлення земельних відносин, повсякчас перебувала у полі зору науковців. Поряд з цим, теорія земельної ренти попри архаїчну історію, досі є однією з найбільш неузгоджених та таких, що викликає низку дискусій та протиріч в науковій площині, питань. Водночас, саме початок вирішення цих питань можна вважати першоосновою формування окремої економічної дисципліни.

Зауважимо, що багато визначних науковців досліджували особливості земельної ренти в межах своїх економічних теорій. Впродовж певного етапу розвитку наукової думки вивчення та трактування різних аспектів сутності і визначення земельної ренти вважалося одним із найтитулярніших завдань у всіх економічних концепціях. Приміром, Д. Рікардо вважав «поняття законів, які управляють розподілом продукції, отриманої завдяки землі», визначальною задачею політичної економії [1, с. 251]. Економічне вчення Д. Рікардо щодо ренти спиралося на такі принципи: землі мають різні якісні характеристики та місцезнаходження, водночас обсяги продуктивніших земель менші; землі перебувають у приватному володінні. На думку землевласника, зважаючи на те, що орендар одержує задовільний (середній) розмір прибутку, додатковий отриманий орендарем прибуток можна привласнити собі дотримуючись при цьому укладеної угоди. Д. Рікардо вважається першим автором сутності диференціальної ренти, під яким він розумів дохід, що переважає середній прибуток завдяки відносно ліпшим умовам використання капітальних вкладень [1].

Приміром, впродовж розвитку школи класичної політичної економії її прибічники та представники, розуміючи непростий, заплутаний і багатогранний характер земельної ренти, намагалися узгодити, систематизувати поняття цієї категорії у контексті розкритих ними норм та канонів економічної думки. Поряд із певною аналогічністю в ключових аспектах дослідження даної категорії, кожен черговий представник наукової школи робив власний вклад формування та розвиток теорії земельної ренти, що поволі підштовхувало її до перспективи істотного залучення в практичну площину, набуваючи врешті решт методологічної структурованості, упорядкованості та системної наповненості. Так, у напрацюваннях А. Сміта вивчення теорії земельної ренти уже доволі органічно вписалося у сформовану систему постулатів і доктрин вартісно-орієнтованих теорій, проте ще не виокремилося у самостійну чітку концепцію [2].

Згідно вченням К. Маркса [3], опрацьовування питань земельної ренти відбувалося у чіткій гармонізації та на базі виняткового врахування його особистих наукових поглядів у контексті дотримання теорії трудової вартості та додаткової вартості. В результаті саме К. Маркс зміг обґрунтувати теорію земельної ренти у гармонійному поєднанні з трудовою теорією вартості. К. Маркс декларував про формування додаткового прибутку, отриманого на якісніших земельних угіддя, який генерує диференціальну ренту І. Поряд з цим, зауважимо, що диференціальна рента є двох видів – рента за родючістю, яка формується на родючіших сільськогосподарських угіддях та рента за місцем розташування земельних угідь, яка формується на землях із вигіднішим місцезнаходженням [3].

Однак, додатковий прибуток може сформуватися і на рівних за продуктивністю земельних угіддях у випадку додаткових капіталовкладень (технічне оснащення, селекція нових сортів, органічні та мінеральні добрива тощо) [3]. Тому К. Маркс виділяв диференціальну ренту ІІ, яка формується завдяки здійсненню додаткових капіталовкладень на одній і тій самій земельній площі. Головною відмінністю двох форм диференціальної ренти, передусім, є те, що формування першої відбувається за умов екстенсивного ведення сільськогосподарської діяльності, а другої – забезпечується тільки в разі додаткових капіталовкладень у розрахунку на одиницю зайнятої площі (інтенсивне ведення сільськогосподарської діяльності). Тож, перша форма є первісною щодо другої.

Варто зауважити, ще один аспект у розвитку теоретичних досліджень ренти, це створення теорії абсолютної ренти, що являє собою додаткову вартість сільськогосподарської продукції над її ціною. За К. Марксом [3] така додаткова вартість виникає на землях незалежно від їх якості, місця розташування і продуктивності додаткових вкладень і сплачується землевласнику, як плата за користування  капіталом. Окрім диференціальних та абсолютної рент, у сільському господарстві варто виділити ще монопольну ренту, яка пов'язана, з наявністю унікальних земель за родючістю, особливими природними, культурними, технологічними умовами тощо. Основою формування такої ренти виступає монополія приватної власності на виняткові земельні угіддя, використовуючи які, можливо отримувати унікальні чи доволі рідкісні види продукції. Позаяк обсяги виготовлення подібної продукції доволі малі, а попит у зв’язку з цим суттєво переважає пропозицію, то відповідно її ринкова вартість істотно перевищує собівартості. На противагу абсолютній та диференціальній, дохід за монопольної ренти формується завдяки найманій праці в інших галузях економіки. Тоді як у землевласника ця рента опиняється завдяки здійснюваному перерозподілу доходів, що реалізовується через інструмент монопольного ціноутворення.

Прихильники ж неокласичної школи вирішили це питання набагато простіше, практично на початковому етапі становлення маржиналізму можна було спостерігати відсутність будь-яких труднощів у трактуванні земельної ренти в їх теоретичних концепціях. Зокрема, А. Маршал стверджував, що «земельна рента не є унікальним явищем, а просто є основним видом широкої групи економічних явищ» [4, с. 42]. Згідно поглядів прихильників неокласичної школи теорія граничної продуктивності виступає ключовим аспектом у контексті ціноутворення низки виробничих ресурсів, що дозволяють сформувати об’єктивне аргументування розподілу доходів. У цьому зв'язку вивчення рентних відносин відбувається згідно концептуальних положень теорії граничної продуктивності та закону зниження граничного доходу.

Під економічною рентою розуміється будь-який дохід, отримуваний завдяки перевищенню альтернативної вартості виробничих ресурсів над їх витрачанням. Гарантоване отримання такого доходу можливе тільки в разі стабільної та незмінної пропозиції цих ресурсів. Поряд з тим, виробничі ресурси постійно є обмеженими впродовж недовготривалого періоду їх використання. Тоді як у довгостроковій перспективі ця ситуація може істотно трансформуватися. Одним видом ресурсів, пропозицію якого можна вважати пасивною і в довготривалих періодах, є земельний ресурс (із загальносуспільної позиції). Дохід, одержаний завдяки її експлуатації трактують як чисту економічну ренту.

А. Маршал, вивчаючи теорію земельної ренти, виокремлював категорію додаткового доходу, який може отримати приватний власник земельної ділянки завдяки здійсненим поліпшенням на основі науково-технічного прогресу впродовж як короткострокових, так і довгострокових періодів [4, с. 54]. Тобто, для часових проміжків, що є тривалішими, аніж час, затрачений на запровадження та проведення будь-яких новацій, чистий дохід, одержаний завдяки їх реалізації, є тільки ціною, яку потрібно заплатити за працю, що вкладена у здійснення цих заходів.  Необхідні для реалізації цих цілей затрати долучаються до граничних витрат підприємства та приймають безпосередню участь у ціновому регулюванні ринкової пропозиції на довгостроковий період.

Однак, впродовж короткострокових періодів (тобто проміжки часу, які співвідносяться із терміном, необхідним для запровадження та повної реалізації новацій, здійснюваних на земельних угіддях) подібний прямий вплив на вартість пропозиції, що зумовлений потребою у забезпеченні отримання чистого доходу у обсязі, достатньому для перекриття витрат та одержання прибутку, більше не відбивається. Отже, такий вид доходу, одержаного впродовж короткострокового періоду належить до категорії квазіренти, на яку впливає вартість продукції. Таку категорію було запропоновано А. Маршалом, який трактував її як дохід, отриманий завдяки використанню будь-якого ефективного капітального блага, приміром технічними та іншими виробничими засобами. Поняття відсотка А. Маршал вважав допустимим тільки у контексті співвідношення доходу щодо джерела його надходження як капіталу-цінності, тобто у співвідношенні з вартісною цінністю устаткування.

Загалом майже для кожного раціоналізаторського погляду у площині дослідження проблематики земельної ренти, передумови становлення цієї категорії, аспекти її формування та розподілу можна віднайти в історії економічних вчень. Колись це дало підставу К. Марксу говорити, що будь-яке чергове намагання трактування земельної ренти у новій площині постійно зводиться до того, що все одно повертаються до вже давно сформованих поглядів і положень [3, с. 850]. Поряд з тим, доволі багато нинішніх теорій є похідними, другорядними щодо марксистської ідеології [5, с. 167]. Водночас, теорія земельної ренти в її класичному вигляді, що базується на положеннях трудової теорії вартості, перебуваючи навіть на самій верхівці власного розвитку, в напрацюваннях К. Маркса була доволі складною та подекуди нелогічною, в результаті чого лишилася можливості ґрунтовного і всебічного тлумачення природи земельної ренти, а також ключового інструментарію її трансформацій.

В межах неокласичної економічної теорії, здебільшого вільної від цих дефектів, було висунуто новий погляд щодо аналізу даної проблематики, який передбачав масштабне застосування математичного апарату з метою оцінювання досліджуваних процесів та явищ. Після цього низка вчених-економістів, поряд із Й. Шумпетером, допускали припинення існування трудової теорії вартості. Їхнє головна наукова ідея – теорія корисності, згідно з якою міру вартості товарів породжує попит потроху зайняла місце трудової теорії вартості.

Проаналізувавши ринкове інструментально-методичне наповнення механізму утворення та розподілу земельної ренти в якості ефекту від взаємодії попиту та пропозиції, прихильники неокласицизму почали тлумачити її як сплату за надання землевласником своїх угідь (основного засобу виробництва) до господарського обігу. Тобто, їх інтерес полягав не в підсумковому джерелі доходу власника земельної ділянки, а тільки в рівні встановленої земельної ренти зі з’ясуванням її якісного стану та зміни мотивів. Тому, теорія доходів та їх розподілу вбачається відокремленим напрямом теорій ціноутворення, де рента виступає зрівноваженою ціною на ринку земель [5, с. 167]. Загалом різні погляди прихильників ряду наукових течій в межах неокласицизму щодо визначальних положень ціноутворення на земельний ресурс ототожнюються. У такому аспекті рента схожа на звичайну плату за використання будь-якого ресурсу (праці, капіталу тощо). Водночас є істотні відмінності щодо визначення ключових домінант, яких необхідно дотримуватися на визначених ресурсних ринках.

Вітчизняний досвід дослідження теорії земельної ренти в аграрній сфері характеризується розбіжностями в поглядах на інструменти і засоби вилучення, розподілу та використання земельної ренти, що визначаються соціально-економічними, екологічними та політичними умовами країни. З-поміж спірних аспектів у площині розробки теорії земельної ренти та вартісної теорії оцінки природного багатства в сільськогосподарській галузі виокремлюють [7; 9; 12]: пошук доцільних напрямів удосконалення наукових підходів до оцінювання земель, що слугуватимуть інструментально-методичним наповненням системи утворення та розподілу земельної ренти; розмаїтість сутностей різних форм ренти за умови поглиблення екологічної складової та засад інноваційної спрямованості галузі сільського господарства; різниця у переконаннях щодо перспектив та інструментів розподілу і використання земельної ренти; методологічні принципи упорядкування та систематизування нових видів рентних платежів.

Ґрунтуючись на вивченні концепцій низки розглянутих економічних шкіл та течій щодо різних аспектів земельної ренти в аграрній сфері, а також зважаючи на характерні особливості формування ренти, за умови поглиблення екологічної складової та інноваційної спрямованості галузі сільського господарства, запропоновано класифікація земельної ренти у сільському господарстві (табл. 1).

 

Таблиця 1.

Класифікація земельної ренти у сільському господарстві за характерними ознаками

Джерело: сформовано автором на основі [1-5; 13; 14]

 

Зважаючи на багатоукладність економіки та трансформацію економічних відносин у напрямі ринкових засад господарювання, відбувається зростання науково-практичної зацікавленості питаннями формування абсолютної земельної ренти, адже саме за такої форми найповніше реалізується право приватної власності на земельну ділянку, а також забезпечується отримання доходу незважаючи на родючість та місце розташування земельних угідь, зумовлюючи тим самим потребу в оцінюванні земель та платність землекористування у сільському господарстві. Джерелом формування цієї форми земельної ренти виступає надлишок додаткової вартості над середнім прибутком, що виникає завдяки нижчому відсотку капіталовкладень, складнощам переведення останніх із промислових галузей до аграрної сфері та міжгалузевій конкурентній боротьбі.

За ринкових умов господарювання рентоутворення проявляється через земельне оподаткування, що розкриває відносини щодо права власності на загальнонаціональне багатство (земельні ресурси) між землевласниками та суспільством; оренду, що розкриває взаємовідносини щодо землекористування між орендаторами та землевласниками; ціноутворення, що розкриває відносини щодо купівлі-продажу земельних угідь, а також компенсацію втрат аграріям за відчуження земель до інших галузей економіки. У цьому зв'язку обґрунтоване з наукової позиції формування вартісних та ціннісних характеристик земельних угідь вбачається малоймовірним без розвитку ринку земель, та, передусім, проведення відповідних аукціонних торгів.

Загалом, механізм регулювання земельних відносин в сільському господарстві повинен бути заснований на використанні земельної ренти в якості основи для формування системи економічних регуляторів. Рента є формою реалізації монополії власності на рентний ресурс, в силу чого у всіх видах і формах вона виступає надлишком над витратами виробництва, тому науково обґрунтована система платежів за землі сільськогосподарського призначення повинна бути побудована на єдиній методологічній (рентної) основі [11; 12]. Рішенням даної проблеми є вдосконалення методик оцінки земель сільськогосподарського призначення, виходячи з ринкових умов господарювання.

У науковій літературі ще в різні часи пропонувалась низка варіантів розрахунків рентних платежів для цілей оподаткування. Всі вони базувалися на врахуванні природно-економічних умов використання землі. Слід зазначити, що в даний час ставки земельного податку встановлюються від нормативно грошової вартості сільськогосподарських угідь. Нормативна грошова оцінка земель визначається відповідно до нормативу капіталізованого рентного доходу на землях сільськогосподарського призначення згідно показників бонітування ґрунтів шляхом складання шкал нормативної грошової оцінки агровиробничих груп ґрунтів природно-сільськогосподарських районів. Однак варто зауважити, що норматив капіталізованого рентного доходу відповідного сільськогосподарського угіддя залежить від валової продукції рослинництва. В результаті нечіткість розуміння механізму формування та реалізації рентного доходу, його неадекватність специфіці функціонування рентних відносин в сфері землекористування обертаються колосальними фінансовими втратами для держави.

На нашу думку, в умовах розвитку ринкових відносин необхідно оцінювати капіталізацію землі не тільки по валовій продукції рослинництва, прийнятої під час проведення нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, а й за кінцевим результатом, виразом якого є сукупний товарний продукт. У цьому контексті  вважаємо, що доцільним є розробка інтегрального методу розрахунку земельної ренти і вартості сільськогосподарських угідь, заснованого на розмежуванні джерел доходів сільськогосподарських товаровиробників на рентні, ресурсні і управлінські (підприємницька ініціатива, інновації тощо). При цьому складовими ренти є додатковий дохід від збільшення обсягів і зниження собівартості товарної продукції, які обумовлюються рентними чинниками і розраховується за відповідними нормативно-ресурсними моделям виробничого потенціалу та витрат. Такий підхід створює необхідний нормативний базис для формування ефективної системи земельно-рентних платежів.

Земельно-рентні відносини являючи собою систему відносин, що виникають між землевласниками, землекористувачами, державою та суспільством потребують певного механізму узгодження та балансування цих відносин. В цьому аспекті таким механізмом рентного регулювання сільськогосподарського землекористуванням є механізм формування і розподілу земельної ренти в аграрному секторі економіки, що включає сукупність взаємопов'язаних регуляторів, таких як земельний податок, орендна плата, ціна землі, податок тощо (рис. 1).

 

Рис. 1. Структурно-логічна схема механізму формування і розподілу земельної ренти в аграрному секторі економіки

Джерело: сформовано автором на основі [7; 10; 14]

 

Ставка земельного податку в сільськогосподарській галузі має формуватися у фіксованому розмірі від ціни земельної ділянки, визначеної на основі диференціальної ренти I. Зауважимо, що попри форму землеволодіння, диференціальною рентою IІ, яка утворюється на продуктивніших угіддях із вигіднішим місцерозташуванням, може володіти все суспільство, тобто держава. Поряд з цим, виникає питання встановлення доцільного розміру відсотків, які спонукали б аграріїв до інтенсивнішого прояву підприємницької активності та оптимального накопичення рентної плати, що забезпечуватиме раціональне використання земель. Водночас диференціальна рента I, завдяки державному вилученню, формує для землекористувачів однакові умови для ефективної конкурентної боротьби; тоді як диференціальну ренту II варто лишати землекористувачам з метою заохочення до збалансованого аграрного виробництва.

Системі оподаткування мають бути притаманні риси тотальності та всеосяжності, незважаючи на якісний стан земель, що зумовлює одночасне врахування абсолютної та диференціальної ренти І, за умови отримання першої форми безпосередньо власником земельної ділянки. Доречно, поряд з диференціальної рентою I забезпечити вилучення державою монопольної ренти та антиренти, що проявляється в нераціональному використанні земельних ресурсів.

Взаємодія суб'єктів земельно-рентних відносин здійснюється шляхом функціонування норм і правил (інститутів), як особливих інструментів механізму формування, вилучення, розподілу та використання земельної ренти в аграрному секторі економіки. Залежно від сфери застосування даних інститутів, нами виділені чотири блоки інструментів:

- нормативно-правові (формують правовий базис земельної ренти та регламентують права власності на землю в сільському господарстві, на законодавчому рівні встановлюють порядок сплати ренти, формування орендних, іпотечних та заставних правовідносин тощо);

- фінансово-економічні (балансують відносини формування, вилучення і розподілу земельної ренти, а також покликані створювати матеріальну основу для реалізації інших інструментів через розмір орендної плати, ціни на землю, податку тощо);

- адміністративно-управлінські (організовують та упорядковують земельно-рентні взаємовідносини, встановлюють порядок подання клопотань щодо володіння чи розпорядження земельною ділянкою, порядок здійснення аукціонних торгів, порядок вирішення спірних питань у разі їх появи, механізми стягнення земельного податку та оренди, контролюють дотримання нормативно-правових положень тощо);

- ментальні (неформально регулюють та балансують земельно-рентні відносини, окреслюють рівень соціальної спрямованості та персональних нахилів особистості у площині землегосподарювання, традиційні практики землеробської діяльності, норми та рівень взаємин суб'єктів земельно-рентних відносин, формують індивідуальний інтерес до майнового права володіння земельними ресурсами).

Стратегічним завданням рентної політики держави на сучасному етапі розвитку сільського господарства є вдосконалення інструментарію земельно-рентних відносин, яке ми пропонуємо реалізувати за вищезгаданими видами інструментів. Перший напрям являє собою сукупність положень, спрямованих на вдосконалення нормативно-правових основ функціонування механізму формування і розподілу земельної ренти в аграрному секторі економіки. В рамках даного напряму рекомендуємо: внести зміни в нормативно-правові акти, що регламентують діяльність суб'єктів відносин земельної ренти з урахуванням природних, економічних, культурно-історичних особливостей становлення інституту земельної ренти; забезпечити нормативно-правове регулювання земельно-орендних відносин в сільському господарстві, зокрема щодо вибору типу оренди, термінів оренди, розмірів орендної плати, юридичного оформлення орендних відносин тощо.

Другий напрям передбачає реалізацію заходів щодо вдосконалення фінансово-економічних інструментів:

- забезпечення відповідних умов, що дозволяють сформувати дієву систему класифікації, деталізації та захисту майнових прав на землю (створення вичерпного реєстру сільськогосподарських земель, поліпшення у сфері земельно-кадастрових відносин, забезпечення реалізації неупередженого економічного оцінювання сільськогосподарських земель, формування відповідних інститутів та інституцій, їх інфраструктурне забезпечення);

- переорієнтація на засади рентної системи оподаткування, коли головною статтею бюджетних надходжень виступає земельна рента;

- розподіл сільськогосподарських земельних угідь на конкурсній основі;

- запровадження оптимальних строків укладання орендних угод.

Третій напрям включає низку заходів у напрямі поліпшення адміністративно-управлінського інструментарію: недопущення дублювання управлінських функцій у сфері рентоутворення; створення структури, яка займатиметься регулюванням земельно-рентних відносин; актуальне інформаційне забезпечення суб'єктів земельно-рентних відносин. Окреслені заходи дозволять сформувати умови для організації збалансованості адміністративних інструментів в управлінській сфері щодо системи ринкового регулювання земельно-рентних відносин, забезпечуватимуть мінімізацію трансакційних витрат, усунення інформаційних невідповідностей поряд з ґрунтовним інформаційним наповненням, що у кінцевому результаті сприятиме зростанню правової безпечності суб'єктів земельно-рентних відносин.

Останній напрям вдосконалення інструментарію земельно-рентних відносин передбачає зміну ментальних інструментів: залучення чинних розважливих неформальних правил до системи усталених формальних норм; систематичний контроль суспільних процесів та поглядів; розширення інформаційного простору в сфері земельно-рентних відносин. Реалізація системи окреслених заходів забезпечуватиме формування організаційно-ринкової свідомості та раціонального використання земель, а також сприятиме досягненню соціально-економічної ефективності земельно-рентних відносин.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Загалом, систематизація теоретико-методологічних поглядів на земельну ренту в аграрному секторі економіки сприяє виявленню причин, умов і особливостей її формування, вилучення, розподілу та використання в сучасних умовах господарювання. При цьому механізм розподілу земельної ренти в сучасних умовах повинен бути спрямований на балансування інтересів суб’єктів земельних відносин, зокрема шляхом справедливого фіскального регулювання аграрного виробництва, що діє на рентній основі з метою забезпечення збалансованого розвитку сільського господарства.

Реалізація запропонованих напрямів вдосконалення механізму формування і розподілу земельної ренти в аграрному секторі економіки стимулюватиме розвитку такої системи аграрного господарювання, що дозволить забезпечити ефективне функціонування інституту земельної ренти, оптимальні взаємозв'язки між суб'єктами земельно-рентних відносин і тим самим сприятиме підвищенню соціо-еколого-економічної ефективності сільського господарства.

 

Література.

1. Рикардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения. Сочинениия. Т.1. М.: Мысль, 1955. 342 с.

2. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. М.: Госполитиздание, 1935. 761 с.

3. Маркс К. Капитал [пер. с нем.]. Ленинград: Печатный двор, 1952. Т.3. 1078 с.

4. Маршалл А. Принципы экономической науки. М.: Прогресс, Универс, 1993. 416 с.

5. Щипанов Э.Ю. Экономико-статистическая модель земельной ренты по местоположению // Статистика и экономика. 2011. №3. С. 165–168.

6. Шумпетер Й. Теория экономического развития (Исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры). М.: Издательство «Прогресс», 1982. 454 с.

7. Попович А.А. Сутність рентного механізму в сільськогосподарському землекористуванні: теоретичні аспекти // Збалансоване природокористування.  2015. № 2. С. 119–122.

8. Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі [пер. з англ. І. Дзюби]. К.: Основи, 2001. 670 с.

9. Гнаткович О.Д. Загальна характеристика земельної ренти у сфері сільськогосподарського підприємництва // Економіка та держава. 2015. № 5. С. 20–23.

10. Popovych A. Impact of land tenure on agricultural productivity: evidence from Ukraine  // GAU Journal of Applied and Social Sciences. 2016.  Issue 2. Supplement, Volume 9. P. 60–70.

11. Кудюшева З.А. Земельная рента в сельском хозяйстве. М.: Восход-А, 2014. 129 с.

12. Фурдичко О.І., Паляничко Н.І. Особливості рентного регулювання фінансового забезпечення землекористування // Збалансоване природокористування. 2017. № 1. С. 6–10.

13. Петти У. Экономические и статистические работы. М.: Госуд. соц.-экон. изд-во. 1940. 322 с.

14. Ламанов П.И., Хахук Б.А. Совершенствование методики начисления и распределения  земельной  ренты // Актуальные проблемы экономики и права. 2010. Вып.3(15).  С. 53–59.

 

References.

1. Rykardo, D. (1955). Nachala polytycheskoj ekonomyy y. nalohovoho oblozhenyia. Sochynenyyia [Ricardo D. The beginning of political economy and taxation. Composition.]. 1st ed, Mysl', Moskow, Russia.

2. Smyt, A. (1935). Yssledovanye o pryrode y prychynakh bohatstva narodov [The study of the nature and causes of wealth of peoples]. Hospolytyzdanye, Moskow, Russia.

3. Marks, K. (1952). Kapital [Capital]. 3rd ed, Pechatnyj dvor, Leningrad, Russia.

4. Marshall, A. (1993). Principy jekonomicheskoj nauki [Principles of Economics], Progress, Univers, Moskow, Russia.

5. Schypanov, E.Yu. (2011). “Economic-statistical model of land rent by location”, Statistika i jekonomika. vol. 3. рр. 165–168.

6. Shumpeter, J. (1982). Teorija jekonomicheskogo razvitija (Issledovanie predprinimatel'skoj pribyli, kapitala, kredita, procenta i cikla kon#junktury) [The Theory of Economic Development (Study of entrepreneurial profits, capital, credit, interest and business cycles).]. Progress, Moskow, Russia.

7. Popovych, A.A. (2015). “The essence of rent mechanism in agricultural land use: theoretical aspects”, Balanced Nature Using, vol. 2, рр. 119–122.

8. Blaug, M. (2001). Ekonomіchna teorіja v retrospektivі [Economic theory in retrospect]. Osnovi, Kyiv, Ukraine.

9. Popovych, A. (2016). “Impact of land tenure on agricultural productivity: evidence from Ukraine”. GAU Journal of Applied and Social Sciences. Iss. 2. Supplement, vol. 9, рр. 60–70.

10. Hnatkovych, O.D. (2015). “General characteristics of land rent in the field of agricultural entrepreneurship”, Ekonomika ta derzhava, vol. 5. рр. 20–23.

11. Kudjusheva, Z.A. (2014). Zemel'naja renta v sel'skom hozjajstve [Land rent in agriculture]. Voshod-A, Moskow, Russia.

12. Furdychko, O.I. and Palianychko, N.I. (2017). “Features of rent regulation of financial provision of land use”, Balanced nature using, vol. 1, рр. 6–10.

13. Lamanov, P.I. and Hahuk, B.A. (2010). “Improvement of the methodology of accrual and distribution of land rent”, Aktual'nye problemy jekonomiki i prava, no 3(15), рр. 53–59.

14. Petti, U. (1940). Jekonomicheskie i statisticheskie raboty [Economic and statistical work]. Gosud. soc.-jekon. izd-vo, Moskow, Russia.

 

Стаття надійшла до редакції 14.08.2017 р.