УДК 332.14

 

Т. П. Потапенко,

аспірант кафедри менеджменту,

Черкаський державний технологічний університет, м. Черкаси, Україна

 

ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ КЛАСТЕРНОЇ ПОЛІТИКИ

 

T. P. Potapenko,

Postgraduate, Cherkasy State Technological University, Cherkasy, Ukraine

 

PREREQUISITES FOR THE FORMATION OF A REGIONAL CLUSTER POLICY

 

У статті доведено, що модель регіонального розвитку є більш сприятливою для кластеризації в умовах українських реалій. Розглянуто передумови формування регіональної кластерної політики, серед яких визначено зміни інституційного середовища, формування значного сектора малого і середнього підприємництва, ефективне та системне втручання держави на рівні регуляторної політики, системна інтеграція діяльності галузей, самостійність та системність розвитку інноваційної політики. Рекомендовано модель кластерної економіки України, що передбачає інвестиційно-структурну перебудову економіки з поступовим заміщенням традиційних галузей на більш високотехнологічні та інноваційні, чітке розмежування функцій державного, галузевого та регіонального  регулювання. Визначено системне бачення передумов правового забезпечення процесу кластероутворення із зазначенням специфіки основних функцій та завдань органів державної та регіональної влади в формуванні та реалізації кластерної політики.

 

The article proves that the model of regional development is more favorable for clusterization in the conditions of Ukrainian realities. The prerequisites for forming a regional cluster policy are considered, among which changes in the institutional environment, the formation of a significant sector of small and medium-sized enterprises, effective and systemic state intervention at the level of regulatory policy, system integration of the activities of the branches, independence and systematic development of innovation policy are considered. The model of the cluster economy of Ukraine is recommended, which envisages the investment-structural restructuring of the economy with the gradual replacement of traditional branches with higher-tech and innovative, clear delineation of the functions of state, industry and regional regulation. The systemic vision of the legal support of the process of cluster formation with the indication of the specifics of the main functions and tasks of state and regional authorities in the formation and implementation of cluster policy is determined. It is noted that the sphere of distribution of cluster-forming and implementation of cluster initiatives in Ukraine is a sphere of construction that allows solving the problems of social and economic problems of regional development through infrastructure provision and creation of prerequisites for the development of related fields of activity.

 

Ключові слова: регіональна кластерна політика, модель кластерної економіки, модель регіонального розвитку, передумови формуванння регіональної кластерної політики.

 

Keywords: Regional cluster policy, model of cluster economy, model of regional development, preconditions of forming a regional cluster policy.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

В умовах суспільних та економічних перебудов в Україні активно обговорюють питання формування, послідовного впровадження кластерної політики, як теорії та методик в системі заходів підвищення конкурентоспроможності галузей, регіонів і усієї країни. В своєму активному розвитку процес кластероутворення, цільовий вплив регіональної та галузевої влади, цільова кластерна політика та її активні результативні заходи формують комплекс передумов зародження та розвитку кластерної економіки, як найбільш ефективної в умовах інформаційного прогресу,  мережево-кластерних відносин в соціальному та економічному глобалізованому просторі. Україна на сьогодні лише декларує перспективний напрям активної кластеризації, формування цільової кластерної політики щодо розвитку регіонів та підтримки пріоритетно значущих галузей на окремих територіях, тому актуальними постають питання визначення передумови формуванння ефективної регіональної кластерної політики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Істотний внесок в розвиток кластерної теорії внесли зарубіжні класики Т. Андерсон, Е. Бергман, Р. Бошма, Е. Віссер П. Вольфган, М. Портер, Є. Дж. Фезер. Значний внесок в адаптацію кластерного підходу до вітчизняних умов зробили українські вчені: О. Амоша, В. Геєць, Д.Гулак, М. Войнаренко, О.Коломийцева, О. Крайник, Д. Крисанов, О. Кудріна, Р.Манн, Л. Панкова, С. Соколенко, Д. Солоха, Л. Федулова, О. Фінагіна та ін. Проте передумови формування регіональної кластерної політики та пріоритети кластерної політики в регіонах є досі недостатньо розкритими, що обумовило актуальність теми дослідження.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою дослідження є визначення передумов кластерної політики регіонального розвитку. Основними завданнями представленої статті є дослідження: змісту, основних інструментів регіональної кластерної політики та окреслення передумов її формування.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасна теорія та методологія формування ефективної кластерної моделі розвитку економіки потребує наявності відповідних передумов розвитку в економіці та практиці менеджменту:

зміни інституційного середовища, включаючи послідовне реформування відносин власності;

формування значного сектора малого і середнього підприємництва та, як наслідок, сприятливого конкурентного середовища;

ефективне та системне втручання держави на рівні регуляторної політики (підтримки малого та середнього бізнесу); 

системної інтеграції діяльності галузей, окремих підприємств, ринкової інфраструктури;

самостійність та системність розвитку інноваційної політики, щодо базових галузей економіки – виробництва, будівництва, сфери послуг;

системному інтегруванні дій, заходів, технологій державної, регіональної, галузевої політики;

підтримці інновацій на усіх рівнях діяльності, цільових векторах інноваційних змін та цільового інвестування;

різновиди регіональної кластерної політики, як цільової політики розвитку галузей, пріоритетно значущих цільових інноваційних проектів (особливо екологічного, соціального спрямування).

З урахуванням цього автор рекомендує наступну модель кластерної економіки України (рис.1.).

Запропонована модель передбачає інвестиційно-структурну перебудову економіки з поступовим заміщенням традиційних галузей на більш високотехнологічні та інноваційні, чітке розмежування функцій державного, галузевого та регіонального  регулювання. Для цього потрібна підготовка і прийняття відповідних управлінських рішень різного рівня, які стануть основою необхідної нормативно-правової бази, і здійснення організаційно-методичного та планово-прогностичного забезпечення державних органів щодо формування та розвитку кластерних утворень, що створюватимуться як в рамках державних та підприємницьких ініціатив інноваційного розвитку.

 Рис. 1. Узагальнене бачення моделі кластерної економіки України

Примітка: складено автором самостійно

 

На думку автора, ці заходи мають визначити ефективний курс розвитку кластерної моделей національної економіки, формуванню кластерів регіонів з пріоритетами інноваційного розвитку та залученням вже існуючого потенціалу – ресурсів, знань, технологій.

Це дозволить прискорити процес впровадження нових організаційних форм інтеграції та кооперації суб’єктів господарювання, які здійснюють різні види економічної діяльності, сприятимуть зростанню інноваційної активності і нарощування експортного потенціалу, що в кінцевому підсумку дозволить підвищити рівень конкурентоспроможності національної економіки з пріоритетами інноваційного прогресу.

Рекомендована модель кластерної економіки передбачає формування кластерної політики, як інструментарію цільового впливу держави, регіонів на процеси розвитку окремого або групи регіонів. Так, кластерна політика  – це ситема механізмів, цільових технологій та заходів що являють собою сукупність економічних методів,  важелів підтримки формування та розвитку кластерних структур, орієнтованих на підвищення конкурентоспроможності терторій, з цільовою метою системного інтегрування в парадигмі відносин «влада-бізнес-населення».

При визначенні концептуальних основ реалізації кластерної політики в умовах української економіки доцільно розглянути визначення категорії «кластерна політика» в дослідженнях різних науковців та сформувати відповідне визначення найбільш адаптоване до реалій сьогодення.

Кластерна політика - політика спрямована на розвиток всієї існуючої господарської агломерації до рівня кластерів, що має сприяти більш повному розкриттю потенціалу регіону [5]. При цьому основний акцент робиться на групи взаємозв’язаних галузей. В такі групи галузей для усіх регіонів України акцент може бути зроблено на підприємства будівельної сфери, як сфери саме за яку відповідає регіональна влада, максимально залучаються місцеві ресурси та і результат діяльності у більшості випадків залишається у вигляді споруд та будівль в регіоні.

Кластерна політика заснована на щільній взаємодії бізнесу, органів державної та регіональної влади, місцевого самоврядування, науково-освітніх установ, повинна створювати стимули для розвитку і підвищення інноваційного потенціалу економічних суб’єктів в регіонах.

Основними інструментами цієї політики є:

кластерні ініціативи - програми по стимулюванню розвитку кластерів, які повинні скоординувати зусилля їх учасників по створенню і розвитку кластерів у регіоні;

кластерні проекти - інвестиційні проекти, що включають маркетингові, фінансові та інші нововведення, спрямовані на інтеграцію і підвищення конкурентоспроможності учасників кластера;

програми розвитку кластерів - сукупність кластерних проектів, об’єднаних загальною стратегією [8].

Ю. Положенцева розглядає кластерну політику як систему стосунків між органами державної влади регіону і господарюючими суб’єктами з приводу підвищення їх конкурентоспроможності на основі формування і розвитку кластерів [5, с.119].

М. Панкова пропонує розглядати кластерну політику як систему державних заходів і механізмів підтримки кластерів, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності регіонів, підприємств, що входять у кластер, а також забезпечують впровадження інновацій. Кластерна теорія є однією з сучасних економічних теорій регіонального економічного розвитку, яка вже використовується різними країнами і довела свою ефективність на практиці [4, c.40].

Також науковці [4] визначають кластерну політику як комплекс заходів, спрямованих на ефективну взаємодію бізнесу, органів державної влади і місцевого самоврядування, науково-освітніх установ з метою активації процесів кластеризації за рахунок створення більш сприятливих умов (інституційних, фінансових, економічних, організаційних) для забезпечення високих темпів економічного зростання та диверсифікації економіки, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності підприємств, що утворюють кластери [4].

Слід зауважити, що державна та регіональна політика в сфері підтримки процесів кластеризації повинна визначатися передумовами та особливостями розвитку економіки, суспільними потребами, пріоритетами інноваційного розвитку. Така підтримка передбачає розробку та впровадження комплексу заходів, цільових та науковобгрунтованих дій :

визначення концептуального бачення кластерної політики (визнання моделі «знизу до гори» чи навпаки);

розробку стратегії формування кластерної моделі та відповідних заходів;

формування політики, сфокусованої на цільових аспектах розвитку кластерів (мережевої взаємодії між суб’єктами розвитку процесів кластеризації);

реалізації стратегічних напрямків економічного розвитку, що впливають на розвиток кластерних утворень;

цільових принципів кластерної політики та узагальнених підходів до кластероутворення;

підходів до формування цільових кластерних політик галузей  в  регіональному розрізі – промисловості, будівельної сфери, сфери послуг, ІТ-комплексу, АПК;

чіткого бачення пріоритетів розвитку та інноваційності змін  в заходах, управлінських технологіх.

Також важливою передумовою постає визначення ролі, місця, відповідальності державних та регіональних органів влади в процесах кластеризації.

Системне бачення передумов правового забезпечення процесу кластероутворення полягає у визначені основних функцій та завдань органів державної та регіональної влади в формуванні та реалізації кластерної політики.

Так, до основних функції органів державної влади у формуванні та реалізації кластерної політики слід віднести:

інформаційно-аналітичну підтримку реалізації кластерної політики;

розробку загальної стратегії, включаючи мотиви, цілі, завдання та напрямки політики розвитку кластерів;

використання існуючих інструментів і заходів економічної політики для реалізації кластерних ініціатив;

інтеграцію принципів кластерної політики в діяльність окремих міністерств і відомств, відповідальних за економічний і соціальний розвиток регіонів України;

конкурсну підтримку комплексних ініціатив з розвитку кластерів на регіональному рівні;

сприяння розвитку міжнародного співробітництва в сфері кластерної політики.

Серед основних завдань, що постають перед державними органами влади на шляху  формування та ралізації ефективної кластерної політики є:

удосконалення нормативно-правового забезпечення згідно європейських стандартів;

реформування та залучення адміністративного ресурсу;

податково-бюджетна та грошово-кредитна підтримка формування та розвитку кластерів;

формування інвестиційних програм кластеризації регіональної економіки;

розвиток інноваційної складової кластерних ініціатив.

Сред специфічних особливостей кластерної політики органів регіональної влади є реалізація наступних функцій:

координація та інформаційно-аналітичне супроводження регіональних кластерних ініціатив;

формування інститутів і ефективна організація бізнес-середовища для розвитку регіональних кластерів та забезпечення високого рівня їх конкурентоспроможності;

модернізація об'єктів інфраструктури, які забезпечують сталий розвиток існуючих та стимулювання появи нових кластерних ініціатив;

формування ефективної системи кадрового забезпечення для потреб регіональних кластерів.

Серед основних завдань формування та реалізації кластерної політики органів регіональної влади слід виокремити:

створення кластерів регіональних підприємств;

розробку проектів створення кластерів підприємств різних галузей, продукція яких буде конкурентоспроможна на місцевому, регіональному, національному та глобальному ринках.;

створення привабливих умов для саморозвитку кластерів (розвиток інфраструктури, вищої та професійної освіти, асоціацій підприємців та ін.);

створення соціальних кластерів (для підвищення зайнятості в групах ризику, вирішення соціальних проблем.

створення екологічних кластерів.

Інструменти реалізації кластерної політики, на думку провідних експертів, інтегрують в собі наступні основні дієві заходи соціально-економічного розвитку країни: програми підтримки малого бізнесу, технопарків, промпарків, особливих економічних зон, центрів «трансферу» технологій; інвестиційні та венчурні фонди;  національні проекти;  цільові й адресні інвестиційні програми [8].

Ключовими принципами побудови державної програми розвитку кластерів є наступні [1, c. 55]:

гармонізація відносин відносин бізнесу, влади, населення;

консолідація ресурсного забезпечення кластерних проектів;

створення кластерних ініціатив у пріоритетних для держави напрямах, які мають найбільший інноваційний та виробничий потенціал;

державна підтримка має надаватись обмеженій кількості інноваційних кластерів, які демонструють найкращі результати;

фокус на залучення до кластерів малих і середніх інноваційних підприємств, які в усьому світі є найважливішими генераторами інновацій у промисловості;

забезпечення високої гнучкості кластерної програми та можливість її адаптації до мінливих соціально-економічних умов, здатність швидко реагувати на зміни у технологічному середовищі, відкритість до запровадження нових механізмів менеджменту;

забезпечення науково-дослідною базою для досліджень у рамках кластерів і впровадження інновацій, участь держави у здійсненні досліджень щодо економічної доцільності розроблення того чи іншого інноваційного продукту та перспектив його комерціалізації;

інтернаціоналізація національних інноваційних кластерів та їхнє включення до глобальних інноваційних мереж через залучення прямих іноземних інвестицій, трансфер технологій та розвиток співробітництва з іноземними інноваційними кластерами;

визначення чітких критеріїв вимірювання поточних і кінцевих результатів діяльності кластерів, встановлення індикаторів виконання запланованих показників як на рівні окремих кластерів, так і на рівні програми в цілому.

З огляду на вищесказане, доцільно вважати, що кластерна політика  є  результатом активної  дії груп передумов: управлінського (широке коло передумов –інформаційного, аналітичного, науково-дослідного харатктеру та ін.), ринкового, інституційно-правового, економічного характеру. Такі передумови діють поступово, мають свою векторність руху, потребують свого визначення та системного дослідження, окреслюють велику кількість потенційних сценаріїв розвитку, в першу чергу активного просування змін, проектів, окремих заходів  в регіонах.

В цілому наголосимо, що кластерна політика, як в першу чергу інструмент формування кластерної економіки повинна орієнтуватись на активацію процесів інтеграції економічних, соціальних та інших потенціалів регіонів, бізнесу, влади, що здатні створювати синергетичний ефект. Його використання та трансформація у подальшому розвитку кластерних ініціатив з метою отримання нових можливостей і джерел повинна ґрунтуватися на дослідженнях інформаційно-аналітичного, методологічного та інституційного супроводження.

З наведеного вище можливо зробити наступні висновки, що реалізація кластерної політики в умовах української економіки повинна бути зорієнтованою на створення сприятливого середовище для впровадження інновацій, розширювати межі інвестицій в інфраструктуру кластерів і людський капітал, а також допомагати групам однієї спрямованості ефективно взаємодіяти між собою, впроваджувати пріоритетні проекти з позиції інноваційного майбутнього України.

При реалізації програм розвитку кластерної політики в українських регіонах представляється необхідним урахування та адаптація аналогічного досвіду зарубіжних країн. Щоб кластерна політика не перетворилася на черговий інструмент лобіювання інтересів владних структур, вона повинна відповдати вимогам:

охоплювати, по можливості, максимально широке коло учасників;

бути  максимально прозорою – інформаційцно, документаційно;

формувати засади цільової управлінської культури на принципах – довіри, відкритості, балансу інтресів.

Кластрна політика будівельного комплексу України при визначенні заходів, що забезпечують її реалізацію, повинна ґрунтуватися на комплексному регулюванні та стимулюванні процесу кластероутворення:

 ретельному, неупередженому аналізі з використанням інструментів кластерного картування;

бути максимально інноваційноторієнованою;

оцінці синергетичних ефектів.

Кластерна політика регіонального розвитку на основі парадигми «регіон -галузь» покликана нейтралізувати  ефекти вузького корпоративного підходу. Державні та місцеві органи влади повинні залучати  інструменти прямої участі в кластерних ініціативах для удосконалення існуючих або формування нових кластерів. Інший напрям - опосередкована підтримка учасників кластерних ініціатив, формування платформи для кооперації, конкуренції в інтересах розвитку кластерних зв’язків та мережевого співтовариства.

Стратегічним пріоритетом регіонального розвитку є формування національної інноваційної моделі кластерної політики. Зазначений процес знаходиться в прямій залежності від реалізації прийнятої моделі соціально-економічного розвитку країни. Відомо, що моделі регулювання економічного розвитку різноманітні: ліберально-ринкова модель, яка функціонує в США, Канаді, Великобританії; соціально-ринкова - в Німеччині; соціально-демократична - в Швеції; дирижистська - у Франції та ін. [6, c.189].

З огляду на дискусії в науковій сфері в Україні найбільш обговорюваними альтернативними моделями економічної політики, що визначають тип промислової та кластерної політики є ліберальна і дирижистська. За своєю суттю ліберальна модель формує вільну гру ринкових сил і мінімум участі держави в економіці, з іншого боку дирижистска модель - допускає активну участь держави в економіці і як реформатора, і як діючого суб’єкта (підприємця, інвестора). В рамках даних моделей формується національна інноваційна модель кластерної політики за якої передбачається, з одного боку - стимулювання конкретних виробництв при використанні в якості інструменту підтримки  інноваційного розвитку всіляких пільг та з іншого - орієнтація на створення спільних для всіх галузей можливостей розвитку виробництва.

Однак з позиції нової економіки жодна з цих моделей не відображає адекватно роль і значення кластеризації. Очевидно, що в період формування політики регіонального розвитку теоретичний підхід, заснований тільки на протиставлені ринку і централізовано-керованої економіки, не може бути достатнім для визначення змісту і цілей сучасної кластеризації. Це актуалізує проблему розробки зваженого підходу, що розглядає альтернативні позиції і враховує, що кластерна політика повинна відповідати вимогам динамічності, своєчасного коригування в часі відповідно до змін зовнішнього середовища, принципам самоорганізації. Це досить складний процес. Так, висловлюється думка про те, що кластерна  політика може бути не прив’язана до певних теоретичних моделей. Системний підхід регіонального розвитку повинен бути скорегований з позиції системно-синергетичного підходу до формування кластерної політики, що дозволить не лише вирішувати завдання сталого розвитку, а й забезпечити якісний розвиток. Важливою перевагою системно-синергетичного підходу є постійна взаємодія з зовнішнім середовищем, що дозволяє вчасно адаптувати процеси кластеризації, подолати поріг невизначеності, проводити моніторинг інноваційних здобутків та  пріоритетів.

 Залежно від цілей розвитку виділяють чотири варіанти моделей кластерної політики, що формується на різних рівнях економіки (табл.1) [9].

Загальна ціль розвитку для всіх моделей - підвищення ефективності бізнесу, збільшення синергетичного ефекту, розвиток територіальної конкурентоспроможності. Реалізація моделей спрямована на створення системи інститутів, що управляють трансфертом знань, сприяють встановленню сприятливого інвестиційного, інноваційного клімату, встановленню зв’язків між наукою, виробництвом, фінансами, сектором послуг, громадськими організаціями тощо [2, с.83].

Модель регіонального розвитку є більш сприятливою для кластеризації в умовах українських реалій з наступних причин:

активізація процесів децентралізації, які розширюють повноваження та бюджетні надходження від державних органів до органів місцевого самоврядування, що розширює можливості регіональної кластеризації за рахунок інтеграції, мережевого співробітництва, партнерства, консолідації інтересів тощо;

 

Таблиця 1.

Типи моделей кластерної політики, що реалізуються в залежності від цілей розвитку

Примітка: складно за матеріалами джерела [9]

 

поширення процесів глобалізації викликало об’єктивне прагнення товаровиробників найбільш повно використовувати регіональні типи розвитку продуктивних сил для максимізації економічного ефекту виробничої діяльності й підвищення конкурентоздатності регіонального виробництва [7, с.28];

в розвинутих країнах поглиблюються тенденції промислової та торговельної спеціалізації кластерних утворень в регіонах, які володіють порівняними перевагами для їх формування;

місцева влада має можливості більш оперативно ніж органи державної влади реагувати на зовнішні зміни та потреби як бізнесу, так і суспільству в цілому.

Пріоритетною сферою поширення процесів кластроутворення та реалізації кластрних ініціатив в Україні постає сфера будівництва, яка є  базовою галуззю економіки, що дозволяє вирішити питання соціальних та економічних проблем розвитку регіонів через інфраструктурне забезпечення та створення передумов для розвитку суміжних сфер діяльності. Будівельний комплекс України є складною багаторівневою системою, що складається з ряду відособлених та водночас взаємопов’язаних  підсистем, що самостійні у виборі методів функціонування та існування в регіональному діловому середовищі. Це відбивається на поведінці системи в цілому. Тому потрібний адекватний регулюючий вплив на окремі елементи системи через інструменти регіональної політики з метою вирішення першочергових задач розвитку регіонів України. З огляду на це, важливим є як загальне дослідження розвитку будівельного комплексу України, так і аналіз регіональних особливостей, визначення ключових передумов та можливостей залучення світового досвіду.

Висновки. На сьогодні існує ряд невирішених проблем, що заважають розробці засад інноваційної кластерної політики будівельного компексу України  та побудові ефективної кластерної моделі національної економіки, а саме: не визначено специфіку процесів кластеризації в українській економіці, невизначеною постає роль галузей та великих  виробництв в процесах кластероутворення, відсутне розуміння галузей-локомтовів майбутнього інноваційного та соціального прогресу.

Особливої уваги заслуговує дослідження  інституційних та соціальних особливостей кластероутворення в будівельному комплексі. Не виявлено найбільш перспективні сфери кластеризації з урахуванням інноваційних перспектив та пріоритетів інноваційного прогресу в реаліях української економіки; не окреслено проблеми балансу інтересів учасників кластеризації; не визначено методологію соціальних інновацій та процесів кластеризації, тощо. Все це окреслює коло подальших наукових досліджень регіоналістів .

 

Список літератури.

1. Інноваційний розвиток промисловості як складова структурної трансформації економіки України. К. : НІСД, 2013. С. 53–57.

2. Меркулов Н.Н. Использование кластерного подхода при формировании промышленной политики. Економіка промисловості. 2006. № 1. С. 81-87.

3. Панкова Л.І. Можливості кластерів в стимулюванні розвитку регіонів. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної Інтернет-конференції з економічної теорії «Наукові засади розвитку знань економічної теорії», м. Черкаси, 02 червня 2015 р.Черкаський державний технологічний університет. Черкаси: ЧДТУ, 2015. С. 52-54.

4. Панкова М. О. Кластерна політика як інструмент стратегічного менеджменту. Вісник Дніпропетровського університету. 2012. Вип. 6 (2). С. 38–43. (Серія «Економіка»)

5. Положенцева Ю. С. Формирование региональной кластерной политики. Известия Курского государственного технического университета. 2009. № 2 (27). С. 117–124.

6. Світова економіка. Навч. посіб. За редакцією Ю. Г. Козака, В.В. Ковалевського, Н. С. Логвінової. К.: Центр учбової літератури, 2010. 328 с.

7. Сич Є. М., Бойко О. В. Національна кластерна політика забезпечення конкурентоспроможності країни на ринку транспортних послуг. URL: jrnl.nau.edu.ua/index.php/SR/article

8. Ульянченко О. Ю. Методологічні засади формування кластерної політики в умовах глобалізації. Державне будівництво  2010. № 2. URL: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2010-2/index.html

9. Boekholt P. and Thulaux B. Overview of Cluster Policies in International Perspective. A Report for the Dutch Ministry of Economic Affairs, Technopolis, 1999.

 

References.

1. Innovacijnij rozvitok promislovosti yak skladova strukturnoyi transformaciyi ekonomiki Ukrayini (2013). [Innovative development of industry as a component of the structural transformation of Ukraine's economy] K.: NISD,. pp. 53–57.

2. Merkulov N.N. (2006) “Ispolzovanie klasternogo podhoda pri formirovanii promyshlennoj politiki”. [Using the cluster approach in the formation of industrial policy] Ekonomika promislovosti. № 1. vol.7. pp. 81-87.

3. Pankova L.I. (2015) “Possibilities of clusters in stimulating the development of regions”. Materiali Vseukrayinskoyi naukovo-praktichnoyi Internet-konferenciyi z ekonomichnoyi teoriyi. [Scientific fundamentals of the development of knowledge of economic theory], Vseukrayinskoyа naukovo-praktichnoyа Internet-konferenciyа z ekonomichnoyi teoriyi [Ukrainian Scientific and Practical Internet Conference on Economic Theory], Cherkasy State Technological University, Cherkasy, Ukraine, рр. 52-54.

4. Pankova M. O. (2012), “Klasterna politika yak instrument strategichnogo menedzhmentu”, [Cluster policy as an instrument of strategic management], Visnik Dnipropetrovskogo universitetu, Seriya «Ekonomika», vol.6, pp. 38 - 43.

5. Polozhenceva Yu. S. (2009), “Formirovanie regionalnoj klasternoj politiki”, [Formation of regional cluster policy], Izvestiya Kurskogo gosudarstvennogo tehnicheskogo universitet,, vol. 8, pp. 117–124.

6. Kozak Yu. G., Kovalevskogo V.V., Logvinovoyi N. S., (2010), Svitova ekonomika, [World economy], Centr uchbovoyi literaturi, Kyiv, Ukraine.

7. Sich Ye. M., Bojko O. V. (2013). “National cluster policy of ensuring the country's competitiveness in the transport services market”, [Online], vol . 8, available at: jrnl.nau.edu.ua/index.php/SR/article

8. Ulyanchenko O. Yu. (2010), “Methodological bases of formation of cluster policy in the conditions of globalization”, Derzhavne budivnictvo [Online], available at: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2010-2/index.html

9. Boekholt P. and Thulaux B. (1999), “Overview of Cluster Policies in International Perspective”, A Report for the Dutch Ministry of Economic Affairs, Technopolis.

 

Стаття надійшла до редакції 19.08.2017 р.