УДК 332.122

 

М. В. Шашина,

к. е. н., доцент, доцент кафедри економіки і підприємництва,

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

 

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА РЕГІОНІВ

 

M. V. Shashyna,

PhD of Economic sciences, Associate professor of the Department of Economics and Business

Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute

 

METHODOLOGICAL APPROACHES FOR ASSESSMENT OF THE LEVEL OF THE REGION'S INSTITUTIONAL ENVIRONMENT

 

В статті розглядається інституціональне середовище регіонів як потенціал та спроможність до реалізації процесу реформування та ефективного розвитку в умовах структурних зрушень економіки України та імплементації доктрини сталого розвитку. Автором визначено, що саме інституціональне середовище формує стан та передумови розвитку регіональної економіки країни. У цьому контексті в статті обґрунтовано потребу в оцінюванні стану розвитку інституціонального середовища регіону стає необхідністю з метою визначення рівня реалізації поточних реформ та їх ефективності. Встановлено, що існуюча міжнародна стала практика оцінювання потенціалу регіонів враховує частково усі напрями оцінювання потенціалу регіонів, охоплюючи лише окремі складові, наприклад розвиток, сталість, економіка, демографія, інклюзивність, тощо. Автором відзначено та доведено, що попри значну кількість наукових напрацювань у досліджуваній сфері існує проблема невизначеності методичного інструментарію оцінювання загального інституціонального середовища, оскільки науковцями розглядаються лише окремі його аспекти.

 

The article considers the institutional environment of the regions as a potential and ability to implement the process of reform and effective development in the context of structural changes in the economy of Ukraine and the implementation of the doctrine of sustainable development. Formation the clear idea and definition of a methodological approach to assessing the institutional development of regions through the study of existing organizational and methodological measures for its implementation. The existing international sustainable practice of assessing the potential of regions considers in part all areas of assessing the potential of regions, covering only certain components, such as development, sustainability, economy, demography, inclusiveness, etc. In the conditions of structural shifts of the economy of Ukraine and gradual institutional changes of the regional and socio-economic system of management of the national economy there is a need to determine the vector of regional development. It is the institutional environment that shapes the state and preconditions for the development of the country's regional economy. This goal requires a number of tasks, which include: study of the existing practice of assessing the institutional environment of the regions ;critical understanding of scientific approaches to assessing the institutional environment of regions; creating their own conscious understanding of the institutional environment of the regions and organizational and methodological support for its evaluation; development of existing methodological approaches to assessing the institutional potential of regions and their ability to effectively implement current government programs in various fields in the implementation of the Sustainable Development concept. The author determined that the institutional environment itself forms the state and preconditions for the development of the country's regional economy. In this context, the article substantiates the need to assess the state of development of the institutional environment of the region becomes a necessity to determine the level of implementation of current reforms and their effectiveness. The author noted and proved that despite the significant number of scientific developments in the research area, there is a problem of uncertainty of methodological tools for assessing the overall institutional environment, as scientists consider only some aspects of it. In this context, the need to assess the state of development of the institutional environment of the region becomes necessary to determine the level of implementation of current reforms and their effectiveness.

 

Ключові слова: інституціональне середовище, методика, оцінювання, сталий розвиток, національна економіка, регіони.

 

Key words: institutional area, methodology, assessment, sustainable development, national economy, regions.

 

 

Постановка проблеми. В умовах структурних зрушень економіки України та поступових інституціональних змін регіональної та соціально–економічної системи управління національним господарством виникає необхідність визначення вектору регіонального розвитку. Саме інституціональне середовище формує стан та передумови розвитку регіональної економіки країни. У цьому контексті потреба в оцінюванні стану розвитку інституціонального середовища регіону стає необхідністю з метою визначення рівня реалізації поточних реформ та їх ефективності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням дослідження організаційно–методичного забезпечення проведення оцінювання інституціонального середовища присвячено роботи багатьох вчених, серед яких: Г. В. Возняк, Н. В. Павліхи, С. О. Тульчинської, М. П. Талавиря, та інші [2-4].

Попри значну кількість наукових напрацювань у досліджуваній сфері існує проблема невизначеності методичного інструментарію оцінювання загального інституціонального середовища, оскільки науковцями розглядаються лише окремі його аспекти.

Мета. Вищенаведене визначає ключову мету дослідження, яка полягає у формуванні чіткого уявлення та визначення методичного підходу до оцінювання інституціонального розвитку регіонів через вивчення існуючих організаційно–методичних заходів його проведення.

Поставлена мета потребує виконання ряду наступних завдань, які включають:

- вивчення існуючої практики оцінювання інституціонального середовища регіонів;

- критичне осмислення наукових підходів до оцінки інституціонального середовища регіонів;

- створення власного усвідомленого розуміння інституціонального середовища регіонів та організаційно–методичного забезпечення його оцінювання;

- розвинення існуючих методичних підходів до оцінки інституціонального потенціалу регіонів та їх спроможності до ефективної реалізації поточних державних програм у різних сферах в умовах реалізації доктрини сталого розвитку ООН [1].

Виклад основного матеріалу дослідження. Мейнстримом оцінки інституціонального середовища регіонів є реформа децентралізації, яка зумовила появу нових методів та способів оцінки інституціонального середовища як інструментів підвищення наступних етапів контролю її ефективності.

У широкому розумінні інститути розуміються як формальні та неформальні норми взаємодії між економічними агентами. Не існує стандартної термінології з цього приводу. Поняття «інститут» зустрічається як у соціологічних, так і в економічних дослідженнях; це викликає велику кількість визначень. Інституції означають правила, системи правил, норм, обмежень, звичок, звичаїв, організацій, балансу, рамки тощо. Інститутами розвитку зазвичай вважаються спеціальні організації, що сприяють розподілу ресурсів на користь проектів реалізації нового потенціалу зростання регіону або країни в цілому. Важливою особливістю інститутів розвитку є державне регулювання в їх роботі. Інститутом розвитку може стати будь–яка соціально спричинена структура, інструмент, механізм зменшення невизначеності в системі та стимулювання більш ефективної економічної діяльності.

Виділяються державні інститути розвитку. Це сукупність спеціальних організацій, створених і накопичених урядом. Вони здійснюють спільне фінансування (включаючи використання механізмів кредитування та гарантії) комерційних проектів, що мають високе економічне або суспільне значення. Приємно вважати, що інститути розвитку – це структури, які акумулюють фінансові кошти та спрямовують їх на розвиток перспективних галузей економіки, впровадження інновацій, реалізацію важливих інфраструктурних та соціальних проектів. З цієї точки зору, інститути розвитку закликають виконувати вирівнюючe та стимулюючу роль у регіональній політиці, що дозволяє відстаючим територіям поступово зменшувати розрив.

Ключовими наслідками нерозвинутого інституціонального середовища регіонів є нестабільність господарства, відсутність або недостатній рівень розвиненості базових економічних інститутів. Вирішення зазначених проблем, на думку Ж.А. Шевчук та Н.В. Федорчук, потребує запровадження радикальних заходів, покликаних ввести кардинальні зміни до існуючого інституціонального середовища регіонів та їх розвитку [6].

Застосування інституціонального підходу у дослідженні та оцінці передумов розвитку регіонів країни дозволяє вивчити не лише регіони як об’єкт дослідження, а також зовнішнє і внутрішнє середовище функціонування, що в наступному надає можливість проведення комплексного аналізу національної економіки країни та її регіонів як ключових складових.

Такими сферами оцінювання регіонів є: соціально–економічна, нормативно–правова, сфера сталого розвитку (включає в себе екологічну, соціальну, економічну, тобто в розрізі затверджених Порядком денним ООН 17 Цілей Сталого Розвитку) [1]. Розвиток регіонів зазвичай визначається як цілісний розвиток громади (соціальний, економічний, екологічний та медичний, технологічний, культурний та рекреаційний) на певній території

Авторами виділяється значна кількість підходів до визначення складових інституціонального середовища. Так, автором І.М. Колесніченко виділяються такі складові як: соціальна, політична, юридична та економічна [7, c. 16].

Регіональний розвиток у сьогоднішньому контексті перебуває у критичній ситуації, і багаторазові кризи (фінансові, харчові та енергетичні) змушують переоцінити економічну парадигму сучасності та оцінити, як краще вирішити невиконані обіцянки, які ми залишаємо на майбутнє покоління у сферах зайнятості, соціального прогресу, якості життя та поваги до природи. Хоча немає сумнівів у важливості інтеграції опор стійкого розвитку на регіональний рівень, реалізація цієї концепції виявилася складною на практиці. Насправді інтеграція екологічного, економічного та соціального вимірів сталого розвитку на регіональному рівні передбачає реалізацію безкоштовних та скоординованих дій у різних районах, що призводить до економічного зростання, який також повинен досягти соціальних цілей, не загрожуючи рідкісним ресурсам планети. Ефективна інтеграція цих трьох вимірів (стовпів) вимагає здійснення набору цілеспрямованих та конкретних дій, які є безкоштовними та вписуються в загальні рамки сталого розвитку.

Існуюча міжнародна практика показує, що існує 4 основних напрями групування методичних підходів до проведення оцінки інституціонального середовища та потенціалу. Розглянемо їх детальніше.

1. Аналіз зацікавлених сторін – фундаментальний аналіз розвитку потенціалу незалежно від рівня втручання.

Аналіз зацікавлених сторін – це аналітичний підхід для оцінки потенційної підтримки чи протидії проблемі серед зацікавлених сторін, включаючи адміністраторів, радників та місцевих чемпіонів. Це основний перший крок оцінки потенціалу Зацікавлена сторона визначається як люди, групи, організації, системи тощо, які мають "частку" у зміні зусиль (наприклад, проект розвитку), на які, ймовірно, впливає зміна, підтримка якої потрібна або хто може протидіяти зміні. Аналіз зацікавлених сторін визначає зацікавлених сторін та відображає їх відносну силу, вплив та інтереси у певних зусиллях щодо зміни. Це визначає припущення щодо кожного із зацікавлених сторін та вказує відносний пріоритет, який слід надавати задоволенню інтересів власників, таким чином, оцінюючи важливість кожного із зацікавлених сторін для успіху проекту.

2. Методології, розроблені Світовим банком для оцінки макрорівня:

– галузева інституційна оцінка;

– оцінка інституційного середовища.

3. Документи та інструменти, розроблені двосторонніми агенціями або для них, з акцентом на програмування:

- методи картографування політики щодо навколишнього середовища (USAID);

- інституційна оцінка (ODA & IDRC);

- гендерний аналіз установ та організацій (Goetz, University of Sussex for SAGA Workshops).

Картографічне політичне середовище – це форма аналізу зацікавлених сторін, яка ілюструє відносини між суб'єктами на мікрополітичному рівні та відносини між суб'єктами певного сектору. Вона зосереджена на зміні політики та на питаннях, що стосуються конкретної політики. У картографуванні політичного середовища використовується декілька прийомів: мікрополітичне відображення, мережа політики картографування та аналіз силового поля.

4. Підходи до оцінки участі, розроблені для підтримки розвитку громади:

- аналіз потужностей та вразливості (Гарвардський університет) (далі – C&V);

- проведення оцінки участі в сільській місцевості (Університет Сассексу) (далі – SIA).

Аналіз C&V – це підхід, розроблений Міжнародним проектом допомоги розвитку Гарвардської вищої школи освіти, який базується на 30 історіях "про успіх" у всьому світі про те, як громадські організації надавали допомогу при стихійних лихах, щоб вона сприяла, а не підривала довгострокову розвиток. Інструмент має більш широке застосування і використовується для того, щоб допомогти донорам та одержувачам забезпечити, щоб планування та реалізація проекту підтримували довгостроковий розвиток. Її широко використовували Червоний Хрест та інші громадські організації, особливо для реагування на катастрофи та готовність до них, і в таких галузях, як первинне здоров'я, житло, сільське господарство та навколишнє середовище. Основна теза полягає в тому, що будь–яка ініціатива розвитку є стійкою лише в тому випадку, якщо вона спирається на регіональний потенціал і вирішує глибоко вкорінені вразливості.

Аналіз C&V може допомогти встановити характер та рівень ризиків, з якими стикаються громади; звідки бере свій початок ризик; що і на кого буде зачеплено; які ресурси доступні для зменшення ризиків; і які умови потрібно посилити.

Методика Світового Банку була розроблена як діагностичний та консенсусний підхід до розробки та планування інституційних реформ та заходів розвитку або розвитку потенціалу як вимагається спеціалізованою секторальною програмою. Цей підхід був апробований у секторі освіти Замбії, але також може служити діагностичним інструментом у будь–якому секторі в контексті програми реформування урядових інституцій чи державних служб. У SIA дані збираються та досліджуються у багаторівневому аналізі на політико–структурному рівні, рівні адміністративної системи та техніко–галузевому рівні, приділяючи особливу увагу інституційній динаміці серед галузевих відомств. SIA пропонує діагностичний процес для окремих агентств, який узгоджує вимоги секторальної політики та ініціативи з розбудови потенціалу із загальносистемною політикою та програмами реформування державної служби. Він спирається на груповий процес на основі участі. SIA ґрунтуються на аналізі зацікавлених сторін і проводяться, використовуючи огляди бюро, огляди на місцях, опитування та семінари, прагнучи домогтися консенсусу щодо основних змін, які слід вжити.

Інституційна оцінка – це комплексний підхід для формування інституційного потенціалу та ефективності. Підхід, як правило, описує різні фактори, які можуть зіграти в інституційному розвитку:

1) сили у зовнішньому середовищі (адміністративно–правові, політичні та економічні, соціальні та культурні – це включає аналіз зацікавлених сторін);

2) інституційні фактори (історія та місія, культура, лідерство, структури, людські та фінансові ресурси, формальні та неформальні системи управління та оцінка ефективності);

3) міжінституціональні зв'язки.

Важливою особливістю оцінки потенціалу є загальне розуміння того, що означає потенціал та розвиток потенціалу. Це поняття є синонімом семінарів та тренінгів, для вищих керівників це може означати організаційний розвиток, для неурядових організацій (НУО) це асоціюється з розширенням можливостей осіб та низових організацій, а також міжнародними агенціями та донорами, це стосується національних інститутів, управління та управління економікою.

Оцінка майбутнього потенціалу може бути важким та трудомістким кроком, оскільки зацікавлені сторони не завжди можуть мати чітке бачення того, чого вони хочуть досягти. Необхідна реальна оцінка цілей, ресурсів та термінів розвитку. Загальний консенсус між усіма зацікавленими сторонами також необхідний для досягнення цілей. Спільне бачення майбутнього сприятливого середовища є важливим кроком до більш детальної оцінки різних аспектів на цьому рівні та оцінок на нижчих рівнях організацій та окремих людей. На практиці, однак, не завжди можливо пройти такий логічний шлях. Процес ітерації протягом тривалого періоду є більш імовірним у міру розробки політики і змінювався з часом. Потенціал не є статичним явищем, а тривалим та постійно змінним.

Завдяки постійній еволюції цілей національного розвитку та галузевих цілей необхідний рівень інституціональної спроможності завжди буде «рухомою ціллю». Отже, процес оцінки потенціалу та розвитку також повинен бути циклічним. Такий цикл буде включати в себе кілька етапів – від визнання недоліків до впровадження ініціатив з розвитку потенціалу.

Визнання дефіциту спроможності та прийняття політичного рішення щодо започаткування ініціатив з розвитку потенціалу часто ігнорується, але є вирішальним кроком. Детальна базова лінія та ідентифікація контексту повинні слідувати лише тоді, коли будуть визнані потреби в розвитку потенціалу. Цей другий етап буде складатися з розуміння загального контексту, включаючи стимули та перешкоди для розвитку потенціалу, та оцінку поточного рівня та потреб у розвитку потенціалу. Виходячи з цієї інформації, результати розвитку потенціалу потрібно встановлювати за погодженням з усіма відповідними сторонами. Визначення стратегій розвитку потенціалу та виділення ресурсів для їх реалізації є ще одним важливим кроком. Нарешті, ці стратегії доведеться впроваджувати та проводити їх регулярний моніторинг, оцінку та коригування. Весь процес повинен керуватися міркуваннями ефективності, ефективності та стійкості.

Оцінювання потенціалу та цикл розвитку необхідно повністю інтегрувати у планування діяльності та бюджету. Така інтеграція дасть змогу країнам, з одного боку, визначити можливі цілі розвитку в короткостроковій перспективі, а з іншого боку, визначити потенціал, необхідний для досягнення середньо– та довгострокових цілей, а також заходи та ресурси які необхідні для розвитку потенціалу.

Розвиток потенціалу зазвичай тривалий процес. Для контролю та оцінки прогресу необхідні регулярні огляди. Ця потреба продиктована, серед іншого, тим, що потенціал може різко розсіюватися в деяких частинах системи. Моніторинг та оцінка послужать основою для вивчення досвіду, поліпшення результатів розвитку потенціалу, планування та розподілу ресурсів та демонстрації результатів. Моніторинг та контроль через оцінювання інституціонального середовища та / або потенціалу також повинен бути гнучким: замість того, щоб пропонувати прямий піджак «один розмір, який відповідає всім», організації, що розвиваються, повинні зосередитися на наданні рекомендацій щодо розробки відповідних показників, що дозволяють партнерам адаптувати таку основу під свої потреби. Нарешті, моніторинг та оцінка повинні розвивати (не перешкоджати) потенціалу партнерів з розвитку та повинні задовольняти як ендогенні, так і зовнішні потреби в підзвітності. Незалежний моніторинг з боку неурядових акторів або міжнародної спільноти може посилити вплив цієї вправи. Це може забезпечити додаткові стимули не лише для розвитку потенціалу, а й для перетворення потенціалу на місцях.

Висновки. У ході дослідження було досягнуто поставлену мету в частині формування чіткого усвідомлення місця та ролі оцінювання потенціалу регіонів в умовах глобалізаційного розвитку та отримано наступні результати.

1. Існуюча міжнародна стала практика оцінювання потенціалу регіонів враховує частково усі напрями оцінювання потенціалу регіонів, охоплюючи лише окремі складові, наприклад розвиток, сталість, економіка, демографія, інклюзивність, тощо.

2. Цілком закономірною та обґрунтованою є потреба подальшого детального дослідження алгоритму проведення всеохоплюючої методики оцінювання інституціонального середовища регіонів через інтеграцію показників сталого розвитку, концепції інклюзивності.

Виявлені проблемні аспекти проведення повного оцінювання (відсутність механізму реалізації, єдиного загальнодержавного підходу) стануть напрямами подальших досліджень.

 

Література.

1. UN General Assembly Resolution A/RES/70/1: dated 25 September 2015. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.un.org/en/development/desa/population/migration/generalassembly/docs/globalcompact/A_RES_70_1_E.pdf.

2. Возняк Г.В. Регіональний розвиток: сутність і методологічна основа // Г.В. Возняк // Регіональна економіка. – 2015. – № 3. – С. 34–43.

3. Павліха Н.В. Концептуальні засади управління сталим розвитком просторових систем : Н.В. Павліха [Текст]: монографія. – Луцьк: Надстир’я, – 2005. – 60 с.

4. Тульчинська С.О. Перспективи та домінанти розвитку інтелектуально-інноваційної системи регіонів України [Текст] : монографія / С.О. Тульчинська. – Херсон: Ви-во «ПП Вишемирський В.С.», 2014. – 210 с.

5. Талавиря М. П. Розвиток сільських територій на засадах сталості / М. П. Талавиря // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Економіка: зб. наук. пр. – 2016. Вип. 1(47). – Т. 2. – С. 146-150.

6. Шевчук Ж.А., Федорчук Н.В. Проблеми розвитку інституціонального середовища в Україні / Ж.А. Шевчук, Н.В. Федорчук // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2016. – Випуск 6. – Частина 3. – С. 141–144.

7. Колесніченко І.М. Інституціональна економіка [Текст] : монографія / І.М. Колесніченко. – Х. : ХНЕУ, 2008. – 216.

 

References.

1. UN General Assembly Resolution A/RES/70/1 (2015), available at: https://www.un.org/en/development/desa/population/migration/generalassembly/docs/globalcompact/A_RES_70_1_E.pdf.

2. Vozniak, H.V. (2015), “Regional development: essence and methodological basis”, Rehionalnyi rozvytok: sutnist i metodolohichna osnova. Rehionalna ekonomika. Vol. 3. pp. 34–43.

3. Pavlіha, N.V. (2005), Konceptual'nі zasadi upravlіnnya stalim rozvitkom prostorovih sistem [Conceptual principles of management of sustainable development of spatial systems], Luc'k, Ukraine.

4. Tul'chins'ka, S.O. (2014), Perspektivi ta domіnanti rozvitku іntelektual'no-іnnovacіjnoї sistemi regіonіv Ukraїni [Prospects and dominants of development of the intellectual-innovative system of the regions of Ukraine], Herson, Ukraine

5. Talavirya, M.P. (2016), “Development of rural areas on the basis of sustainability", Rozvitok sіl's'kih teritorіj na zasadah stalostі. Naukovij vіsnik Uzhgorods'kogo unіversitetu. No 1(47). Vol. 2. pp. 146-150.

6. Shevchuk, Zh.A. and Fedorchuk, N.V. (2016), “Problems of institutional environment development in Ukraine”, Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. no 6, vol. 3. pp. 141–144.

7. Kolesnichenko, I.M. (2008), Instytutsionalna ekonomika [nstitutional economics], Harkiv, Ukraine.

 

Стаття надійшла до редакції 17.10.2017 р.