EnglishНа русском

Ефективна економіка № 12, 2011

 

УДК 338

 

О. П. Атамас,

викладач кафедри обліку і аудиту,

Дніпропетровський університет економіки і права імені Альфреда Нобеля

 

СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИРОБНИЧОЇ  ІНФРАСТРУКТУРИ АПК

 

Анотація. Запропоновано класифікацію соціальної і виробничої інфраструктури агропромислового комплексу. Розглянуто підходи, щодо структурної будови агропромислового комплексу як відтворювально-господарської системи.

 

Annotation. A classification of social and industrial infrastructure agribusiness. The approaches, for structural building agricultural sector as the reproductive and economic system.

 

Ключові слова: Виробнича інфраструктура, агропромисловий комплекс, виробництво, процес, механізм.

 

 

І Вступ

Процес становлення й розвитку аграрного сектора країни відбувався досить динамічно, однак не завжди мав послідовний характер, що призвелов до виникнення серйозних ускладнень у протіканні даного процесу. Так, ще не вирішена проблема матеріально-технічного забезпечення й виробничого обслуговування сільськогосподарського виробництва, не досягнутий паритет цін на сільськогосподарську й промислову продукцію, недостатня державна підтримка сільськогосподарського товаровиробника. Внаслідок цього відбувся різкий спад виробництва сільськогосподарської продукції, має місце нестабільність показників окремих областей і регіонів, критичної стає обмеженість матеріально-технічних ресурсів, інновацій, відтворювальних процесів у рослинницькій й тваринницькій підгалузях.

Розгляду питань виробничої інфраструктури АПК присвячені наукові дослідження багатьох вітчизняних і закордонних вчених: Л. Г. Чернюк, М. Й. Хорунжий, М .А. Бєлов, О .В. Антонець, І. К. Бистряков та ін.

 

ІІ Постановка завдання

Завдання доцільної наукового дослідження проблем визначення сутності виробничої інфраструктури аграрних підприємств полягає в тому, щоб проаналізувати сучасні наукові підходи до трактування змісту даного поняття та обґрунтування авторського підходу до класифікації виробничої інфраструктури.

ІІІ Результати

Агропромисловий комплекс України є провідною міжгалузевою територіально-виробничою одиницею, від рівня і збалансованості розвитку складових сфер якої залежить забезпеченість потреб населення в продовольчій продукції, його добробут. Одним із основних факторів від якого залежить стабільна та ритмічна робота окремих підрозділів і всього господарства комплексу є виробнича інфраструктура.

Інфраструктýра (англ. іnfrastructure) (рос. инфраструктура, англ. infrastructure, нім. іnfrastruktur) – сукупність галузей та видів діяльності, що обслуговують економіку, виробництво (транспорт, зв'язок, комунальне господарство, загальна і професійна освіта, охорона здоров'я та ін.). До її складу входять основні споруди і послуги, зокрема, системи каналізації, водопостачання, електропостачання, від яких залежить розвиток як окремих населених пунктів, так і економіки в цілому, а також будівництво доріг, каналів, портів, мостів, складів, енергетичного господарства, систем зв'язку, водопостачання, каналізації тощо [2].

Невід'ємною складовою частиною розвитку АПК України є його виробнича і соціальна інфраструктура, діяльність об'єктів якої направлена на забезпечення ефективної роботи основного виробництва комплексу – сільськогосподарського і промислового.

Інфраструктура сфери АПК – це сукупність допоміжних і додаткових галузей, виробництв, видів діяльності, які створюють нагальні умови для функціонування агропромислового виробництва шляхом надання як послуг виробничого характеру спеціалізованими підрозділами, так і для задоволення потреб населення в послугах соціального напряму [3].

За твердженням М. Й. Хорунжия під інфраструктурою слід розуміти сукупність елементів продуктивних сил у вигляді галузей, виробництв і видів діяльності, які надають цілісного характеру як усьому народному господарству, так і його окремим сферам і комплексам, функціональне призначення яких полягає, по-перше, у створенні загальних умов, що забезпечують ефективне функціонування основного виробництва, і, по-друге, у забезпеченні відтворення робочої сили [7].

З наведеного визначення сутності інфраструктури випливає, що знання її природи, особливостей становлення і функціонування набуває особливого значення, оскільки будь-які позитивні зрушення в організації, технології та менеджменті виробництва можливі за умови, що під них одночасно буде відведено відповідну систему обслуговування.

За функціональним призначенням інфраструктура АПК поділяється на виробничу і соціальну [4]. У галузевій структурі АПК інфраструктурна сфера зосереджує 8,7% чисельності промислово-виробничого персоналу, 11,0% вартості основних виробничих фондів і концентрує 5,8 % загального обсягу продукції комплексу, в т.ч . виробнича інфраструктура 2,9%.

Основними складовими виробничої інфраструктури є: заготівлі, транспортне і тарне господарство, матеріально-технічне і ремонтне обслуговування, а також специфічні для сільського господарства підрозділи – агротехнічне і ветеринарне обслуговування, служби захисту рослин та ін. [6].

У забезпеченні нормального функціонування агропромислового виробництва особливе місце належить соціальній інфраструктурі. Соціальна інфраструктура виражає відносини між суспільством і його членами з приводу споживання послуг (матеріальних і нематеріальних), необхідних для відтворення сукупної робочої сили та гарантійного розвитку кожної людської особистості. Як складова національної економіки – це сукупність галузей, функціональне призначення яких полягає в задоволенні потреб населення в послугах. Відповідно до особливостей та функціональної ролі АПК під його соціальною інфраструктурою слід розуміти сукупність підприємств, установ і закладів, які забезпечують соціально-культурні та житлово-побутові умови сільського населення з метою гарантування відтворення кваліфікованої робочої сили та стабілізації трудових колективів [5].

Виробнича інфраструктура – це комплекс інженерно-технічних споруд і об'єктів, які забезпечують необхідні матеріально-технічні умови для розміщення та успішного функціонування підприємств промислового і сільськогосподарського виробництва. До цього визначення слід додати, що функціональне призначення виробничої інфраструктури щодо вимог АПК полягає у створенні нормальних матеріально-технічних умов для успішного розвитку основного виробництва в усіх сферах АПК.

Основне завдання виробничої інфраструктури – забезпечення повного і ритмічного розвитку основних сфер комплексу при створенні умов для ефективного використання його ресурсного потенціалу. Обслуговуючи основне виробництво, інфраструктура повинна забезпечувати як одержання необхідних обсягів сільськогосподарської сировини, так і ефективну її переробку та використання [1].

Таким чином виробнича інфраструктура – це комплекс галузей, що обслуговують основне виробництво і забезпечують його ефективну економічну діяльність. До них належать транспорт, звя'зок, електро-енергетика, кредитно-фінансові заклади, спеціалізовані галузі ділових послуг. Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають: допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо); допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах; магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства.

Теоретичний аналіз і оцінка різних класифікацій сукупності елементів інфраструктури агропромислового комплексу, дозволили запропонувати авторську класифікацію соціальної і виробничої інфраструктури агропромислового комплексу, яка побудована за трьохрівневим принципом та виділяє в складі соціальної й виробничої інфраструктури окремі групи за двома ознаками: за функціональним призначенням та за об’єктами.

Далі, спираючись на типову класифікацію будівель і споруд, теоретичні і інформаційно-аналітичні дослідження, нами проведено групування об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури за їх призначенням, що дозволило виявити, що в даний час рівень забезпеченості сільського господарства об'єктами соціальної і виробничої інфраструктури залишається украй низьким, а саме: 1) зменшуються освітні і культурно-побутові можливості сільського населення, що сприяє посиленню негативних демографічних процесів, особливо відтоку сільської молоді у великі промислові центри, асоціальній поведінці селян; 2) зменшується мережа лікувальних установ на селі, ускладнюється надання медичної допомоги через відсутність автодоріг і телефонного зв'язку (кризовий стан медичного обслуговування відображається на тривалості життя селян); 3) знижується рівень життя більшої частини сільського населення, збільшуючи дисбаланс в розвитку міста і села; 4) зростає сільське безробіття.

Дана особливість використання об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури АПК свідчить, що їх кількісне і якісне зменшення:

1) веде до деградації українського села, яка сприяє таким наслідкам: спад сільськогосподарського виробництва; порушення відтворювальних процесів в АПК; формування несприятливих економічних умов діяльності для сільського господарства; збільшення соціальної напруженості в сільській місцевості; зниження рівня добробуту сільського населення;

2) обгрунтовує необхідність участі держави в інвестиційній підтримці соціального і виробничого розвитку села, яка в сучасних умовах повинна бути направленою не стільки на збільшення окремих кількісних показників сільськогосподарського виробництва, скільки на здатність аграрного сектора до розширеного відтворювання, досягнення більш повного задоволення соціальних потреб і якості життя сільського населення, збереження і примноження об'єктів інфраструктури.

З цих позицій для ефективного функціонування аграрного сектора економіки потрібно вжити невідкладних заходів зі вдосконалення інвестиційної політики, модернізації об'єктів інфраструктури, відродженню сільського будівництва як найважливіших і необхідних умов розвитку виробничої і соціальної інфраструктури АПК.

Визначаючи місце соціальної і виробничої інфраструктури в системі господарського механізму АПК і його зв'язку і відношення з іншими елементами системи господарювання необхідно розглянути підходи, що склалися, до структурної будови агропромислового комплексу як відтворювально-господарської системи.

Відповідно до цього форми впливу елементів соціальної і виробничої інфраструктури на відтворювальний процес в АПК полягатимуть в наступному: фондоутворююча в задоволенні потреби всіх підприємств і організацій АПК у відтворюванні основних фундацій; організаційна в дії на рівень трансакційних витрат підприємств і організацій АПК; інтеграційна в розвитку економічних міжрегіональних зв'язків; технологічна в модернізації виробництва будівельної продукції і застосуванні інноваційних технологій; інвестиційна в прямих і непрямих інвестиціях в розвиток соціальної і виробничої інфраструктури (макроуровень) і формуванні інвестиційної привабливості АПК (регіональний рівень).

Від ступеня розвитку елементів соціальної і виробничої інфраструктури залежить і рівень агломераційних ефектів, що складаються в результаті внутрігалузевих взаємодій в АПК, економічної взаємозв'язаної і обумовленості, єдності і компактності територіального сільськогосподарського виробництва, відповідності його спеціалізації задачам соціально-економічного розвитку аграрного сектора. Отже, сутність сучасного сільського будівництва виражається в тому, що, самостійно не проводячи кінцевої сільськогосподарської продукції, сільське будівництво визначає ефективне функціонування всього сільськогосподарського виробництва в цілому. Відповідаючи за матеріальне виробництво, введення в дію нових, а також реконструкцію, розширення, ремонт і технічне переозброєння діючих об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури АПК, воно сприяє забезпеченню відтворювальних процесів в аграрній сфері.

Сучасні умови господарювання диктують наступні задачі, які належить вирішувати сільським будівельним організаціям: розробку системи заходів і механізмів залучення інвесторів для розвитку об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури АПК; проведення комплексних маркетингових досліджень ринку будівельної продукції на селі; підвищення конкурентоспроможності сільських будівельних організацій через рішення питань зниження вартості, підвищення якості і скорочення термінів будівництва; відтворення функцій планування з надання їм індикативного характеру та ін.

Виходячи з того що сільське будівництво розглядається нами як найважливіша умова розвитку соціальної і виробничої інфраструктури АПК, а окремі його підрозділи виступають елементами соціальної і виробничої інфраструктури агропромислового комплексу, сформулюємо основні закономірності його розвитку:

1. Корінна зміна принципів, форм і методів функціонування управлінських структур сільського будівництва в ринкових умовах господарювання.

2. Регулювання будівельної діяльності в АПК за допомогою законодавчої, нормативно-правової і фінансової дії з орієнтацією на цілеспрямоване здійснення інвестиційної політики.

3. Формування єдиної матеріально-виробничої і технічної бази сільського будівництва і сільського господарства, пристосованої до умов і вимог ринку, підвищення ефективності будівельного виробництва в сільській місцевості.

4. Чітке визначення функцій сільського будівництва – забезпечення сільського господарства об'єктами соціальної і виробничої інфраструктури, створення бази для індустріалізації сільського господарства і технічного прогресу в переробній промисловості, що забезпечує нормальне функціонування всіх ланок аграрного сектора економіки.

5. Нерозривний технологічний і економічний взаємозв'язок регіональних сільських будівельних і сільськогосподарських організацій, наявність стійких прямих зв'язків між ними, оскільки перші є основними постачальниками будівельної продукції і послуг для сільського господарства, а другі основними її споживачами.

6. Цілісність і збалансованість розвитку сільських будівельних організацій в АПК, поглиблення їх спеціалізації з урахуванням специфічних особливостей аграрного виробництва.

 

ІV Висновки

Поступальний розвиток аграрної економіки, її соціальної і виробничої інфраструктури вимагає чіткого уявлення про наявні можливості, сільських будівельних організацій, уміння правильного розподілу їх ресурсного потенціалу, вибору перспективних напрямів розвитку соціальної й виробничої сфери села. Розгляд теоретичних основ розвитку соціальної і виробничої інфраструктури АПК в сучасних умовах, показав, що:

- в умовах ринку низку технологічних функцій, які раніше виконувалися безпосередньо в аграрній сфері, відділилися від неї і закріпилися за відповідними промисловими, торговими і сервісними галузями, які прийнято називати інфраструктурою. В ієрархії організаційної системи інфраструктури аграрної сфери провідне місце займають соціальна і виробнича інфраструктура, що мають найбільший вплив на виробництво сільськогосподарської продукції;

- розвиток виробничої і соціальної інфраструктури повинний бути направлений не стільки на збільшення окремих кількісних показників сільськогосподарського виробництва, скільки на здатність аграрного сектора до розширеного відтворення, досягнення більш повного задоволення соціальних потреб і якості життя сільського населення, збереження і примноження об'єктів інфраструктури. У цьому зв'язку особливого значення набуває відродження сільського будівництва як необхідної умови ефективного розвитку соціальної і виробничої інфраструктури АПК;

- розгляд теоретичних підходів до структурної побудови агропромислового комплексу як відтворювально-господарської системи дозволили визначити місце і роль елементів соціальної і виробничої інфраструктури в системі господарського механізму АПК і їх взаємозв'язку з іншими елементами системи господарювання. З цих позицій сільське будівництво виступає як найважливіша умова розвитку соціальної і виробничої інфраструктури АПК (фондоутворюючі функції), а окремі його підрозділи функціонують як елементи соціальної і виробничої інфраструктури АПК;

- аналіз особливостей вітчизняного економічного середовища в аграрній сфері дозволив виявити проблеми і тенденції розвитку сільського будівництва в сучасних умовах. Отримані результати свідчать про незадовільний стан сільського будівництва, яке на даному етапі свого розвитку не відповідає вимогам підйому агропромислового виробництва, ефективного функціонування соціальної і виробничої інфраструктури АПК.

 

 

Література

1. Бєлов М .А. Управління виробничою інфраструктурою: [навч. посіб.] / М .А. Бєлов, О .В. Антонець. – К.: КНЕУ , 1997. – 208 с.

2. Інфраструктура / [Електронна енциклопедія]. - Режим доступу: http:// uk.wikipedia.org/wiki.

3. Виробнича інфраструктура / [Електронна енциклопедія]. - Режим доступу: http:// uk.wikipedia.org/wiki.

4. Пістун М. Д. Географія агропромислових комплексів: [навч. посіб.] / М. Д. Пістун, В. О. Гуцал, Н. І. Проводар та інші. – К.: Либідь , 1997. – 200 с .

5. Территориальная организация агропромышленных комплексов // [М. М. Паламарчук, А. М. Паламарчук, Р. А. Язынина и др.]. – К.: Наукова думка, 1985. – 304 с.

6. Чернюк Л. Г. Виробнича інфраструктура АПК України: стан та перспективи розвитку / Чернюк Л. Г., Ананьєва Л. С. – К.: РВПС НАН України, 2000. – 101 с.

7. Хорунжий М. Й. Організація агропромислового комплексу: [підручник] / Хорунжий М. Й. – К.: КНЕУ, 2001. – 382 с.

  Стаття надійшла до редакції 08.12.2011 р.