УДК 338.436

 

О. М. Одінцов,

к.е.н., Черкаський державний технологічний університет

 

ФАКТОРИ ОБ'ЄДНАННЯ ІНТЕРЕСІВ ПІДПРИЄМСТВ В ІНТЕГРАЦІЙНИХ КЛАСТЕРНИХ СИСТЕМАХ АПК

 

В статті розглядаються основні фактори, що аргументують на пре­ваги створення і функціонування агропромислових кластерів, сприяючих стабільному розвитку агропромислового комплексу на регіональному і дер­жавному рівнях.

Ключові слова: кластер, агропромисловий комплекс, синергетичний ефект, інфраструктура, інтеграція, інноваційний розвиток, конкурентні пе­реваги. 

 

Basic factors, that argue on advantages creation and functioning of agroindustrial clusters contributory infringement to stable development of agroindustrial complex on regional and state levels, are examined in the article.

Keywords: cluster, agroindustrial complex, sinergistical effect, infrastructure, integration, innovative development, competitive edges.

 

 

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Існуючий організаційно-економічний механізм розвитку підприємств і організацій АПК України, що втілює, насамперед, концентрацію капіталу й пріоритет використання факторів виробництва, створення великих холдинго­вих структур, переживає кризу й не в змозі в подальшому підви­щити конку­рентоспроможність аграрної сфери. Перехід від індустріального суспільства до інформаційного супроводжується зміною організаційних форм керування підприємствами, регіонами, національними економіками. Однієї з таких но­вих організаційних форм, відповідно до вимог часу, є клас­терна модель керу­вання територіально-галузевими об'єднаннями підпри­ємств. Дані організа­ційні форми, будучи продуктом вимог конкретного істо­ричного періоду, з'явилися практично одночасно в багатьох країнах з різними рівнями техно­логічного розвитку.

При такій формі організації спільної діяльності автономних організацій проявляється системний синергетичний ефект, що значно перевершує ефек­тивність різних форм інтеграції підприємств у рамках однієї фірми. В цих умовах потужним інструментом, що узагальнює методологію дослідження процесів організації в складних соціально-економічних системах є дослі­дження факторів формування  інтеграційних кластерних систем.

Сучасний системний аналіз дозволяє з'ясувати причини реальних склад­ностей, що виникають перед власниками ресурсів, різних форм їх об'єд­нання у вигляді асоціацій, партнерств, кооперування й інтеграції в лан­цюж­кові створення вартості продукту, відпрацювання варіантів усунення різних пере­шкод розвитку.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

Останні фундаментальні досягнення в галузі дослідження інтеграцій­них систем нале­жать бельгійській школі вчених на чолі з І. Пригожиним. Саме роботи І. При­гожина [1] і його послідовників сприяли виникненню но­вої науки, названої Г. Хакеном [2] синергетикою, що встановлює універсаль­ність явища самоорганіза­ції, поширючись й на неживу природу. Синерге­тика в перекладі із гре­цького означає «спільний, узгоджено діючий». В сине­ргетиці, на відміну від кібернетики, акцент концентрується не на про­цесах управління і обміну інформацією, не на функціонуванні окремих  сис­теми, а на її стру­ктурі, на принципах побудови організації, на умовах її вини­кнення, розвитку і самоускладнення. Для аналізу і моделювання властивос­тей нелінійних ди­намічних економічних систем в останні роки широко вико­ристовується тео­рія синергетики або синергетичної економіки. В синергети­чній економіці економічна еволюція трактується як незворотний процес. Суттєва роль в ро­зумінні незворотних процесів відіграє час і хаотична еко­номіка. Незворот­ність і еволюція виникають як наслідок складності поведі­нки колективної поведінки самокерованих підприємницьких організацій.

В такому ж ключі питання стійкості розвитку організацій і фірм знай­шли відображення в теорії неоінституціоналізму, де основною категорією є поняття інститутів, під якими розуміється система відносин між економіч­ними агентами або, за термінологією Д. Норта  система формальних і нефор­мальних «правил гри». Формальні правила можуть змінюватися державою, а неформальні обмеження змінюються дуже повільно  ринком. З цього при­воду Д. Норт говорить про дві функції, які виконуються ринковими інститу­тами: створення обмежень і створення стимулів [3]. Він відмічає також, що ра­ніше люди розглядали економіку як гру з нульовою сумою, коли виграш од­них досягався за рахунок програшу інших. Однак нині із розвитком суспі­льс­тва починають формуватися інститути, які підтримують різні форми коо­пе­рації і реалізовують принципи гри з позитивним результатом.

Cьогодні діє безліч локальних ринків, що ґрунтуються на різних принци­пах ринкових взаємодій. Їх діяльність й злиття не сприяє формуванню досконалого ринку. Якщо рівень «трансформаційних» витрат ( як назвав їх Д. Норт) визначається в першу чергу технологічними факторами, то рівень трансакційних витрат – інституціональними.

Інститути визначають у сукупності з використовуваною технологією  й трансформаційні витрати, тим самим, впливаючи на економічну ситуацію. Економічні агенти прагнуть мінімізувати загальну суму обох видів витрат, і  не проводять відмінностей між ними. І функція трансформації, і функція трансакції вимагають реальних витрат. У відомих межах ці дві категорії ви­трат взаємозамінні. Ф. Найт вважає, що трансакційні витрати обумовлені ви­никненням ситуацій невизначеності в середовищі, що оточує економічних агентів (господарських організацій), щодо майбутніх цін, обсягів поставок, конкурентів, якості товару й сировини, наявності й доступності сировини й характеристик торговельних партнерів. Фірма, по Найту, вибирає між витра­тами невизначеності (зовнішнє виробництво) і витратами внутрішньої коор­динації виробничих процесів.

Таким чином, умови розширення фірми інституціональна теорія бачить у забороні зростання витрат керування й контролю. Коли фірма стає надмі­рно великою, її трансакційні витрати практично дорівнюють нулю, зате різко зростають внутрішні витрати фірми. Чим далі виробничий результат від пра­цівника, що здійснює первинні операції, і чим більше такого роду працівни­ків на фірмі, тем вище ризик появи «безбілетника» – зменшення трудового внеску кожного працівника в надії на неможливість проконтролювати його результат [4]. Економічні агенти прагнуть мінімізувати загальну суму всіх ви­трат, не проводячи відмінностей між ними. І функція трансформації, і функ­ція трансакції вимагають реальних витрат.

Основними сполучними ланками, які повинні об'єднати інтереси різно­профільних, юридично самостійних підприємств і організацій у рамках клас­тера, є єдність території й економічних умов, що забезпечують їхнє благопо­лучне існування, вільний обмін інформацією в ланцюжку створення вартості, створення стабільної сировинної бази й ринків збуту, проведення спільної інноваційної й інвестиційної політики реструктуризації бізнесу, реалізації продукції споживачам без посередницьких структур при збереженні внутрі­шньої конкуренції між однопрофільними організаціями.

Кластер стає гібридною формою організації підприємницької діяльності юри­дично самостійних організацій, які взаємодіють в рамках єдиного лан­цюжка створення вартості і мають географічну близькість учасників, чітко демонструють наявність саморегулювання з метою підвищення конкуренто­спроможності учасників за рахунок синергетичного ефекту й зниження трансакційних і трансформаційних витрат.

За останнє десятиліття кластери одержали широке поширення в аграр­ній економіці як розвинених країн, так і країн СНД.  Будучи по своїй суті стій­ким партнерством взаємоз'язаних підприємств, організацій, окремих осіб, кластер нагромаджує потенціал, що перевищує суму потенціалів окремих його учасників.  Дане збільшення може виникати в результаті співробітниц­тва й ефективного використання можливостей партнерів в тривалому періоді. Підприємства й організації, які входять у кластер, виграють у конкурентній боротьбі, маючи можливість ділитися позитивним досвідом і знижувати ви­трати, спільно використовуючи ті самі послуги й постачальників. Це дає мо­жливість позначити дане явище як синергетичний ефект класте­рів. Оптимізуючи синергетичний ефект, погоджуючи свої дії в рамках клас­тера, фірма має можливість добитися стійкої конкурентної переваги.

У сучасній економіці процес нагромадження знань не відноситься до витрат, але в той же час є невід'ємною частиною діяльності підприємства. Таким чином, одержання знань стає формою управлінського процесу. Необхідно відзначити, що до досягнення стійкої конкурентної переваги знання може привести, якщо воно є корисним, унікальним і може бути доступне працівникам.  Пітер Друкер [5] визначив знання, як ключовий ресурс світової економіки. «Тра­диційні складові виробництва – земля, праця й капітал – пише він – ста­ють обмежуючими факторами, ніж рушійною силою… Знання стають основ­ною складовою виробничого процесу». Перехід на інноваційну стадію розви­тку економіки можливий при створенні умов для створення знань і руху їх в середині кластера.  Рівень знань у кластері формується за рахунок переті­кання від однієї фірми до іншої. Процес перетікання може здійснюватися че­рез виробників сировини, переробників, постачальників, споживачів, консультаційних фірм і ін. Рівень отрима­них з боку знань може бути показником того, чи здатна фірма добитися пере­ваги, заснованої на знанні, тобто, чи приводять знання до досягнення конку­рентної переваги. Загального заходу, що визначає рівень знань для кожної дії, не існує, знання відбивають специфічні досягнення фірми в тій чи іншій галузі, що є наслідком, як внутрішньофірмових механізмів, так і перетікання в середині кластера.  Таким чином, можна говорити про формування сине­ргетичного ефекту перетікання знань у кластері.

Ефект синергетизму грошових потоків, з погляду кластерів, поясню­ється тим, що сукупний грошовий потік кластера буде більше суми грошових потоків окремих підприємств. Це пов'язане з тим, що кластер впливає на розміри припливу й відтоку коштів. Збільшення припливу може бути обумо­влене тим, що сукупний попит на продукцію в умовах кластера суттєво ви­щий, бо кластер сприяє формуванню так званих детермінантів попиту [6], серед яких поява досвідчених і вимогливих покупців, які вимагають все більш і більш якісних вироблених товарів і послуг. Це сприяє, як значному збіль­шенню місцевого попиту, так і  підвищенню конкурентоспроможності фірм, що входять у кластер.  Розвиток кластерів сприяє не тільки зростанню конку­рентоспроможності, але й впливає на зростання валового внутрішнього про­дукту регіону й країни. Зниження відтоку коштів, пов'язане з ростом продук­тивно­сті підприємств кластера. Це в основному викликається зниженням ви­трат на виробництво й реалізацію продукції і стає можливим за рахунок до­ступності місцевих ресурсів, наявності ядра кластера, яке забезпечує основу конкурен­тоспроможності, доступу до ринкової інформації.

Ефект спільного використання інфраструктурних об'єктів є тією ба­зою, на основі якої будується конкурентна перевага того або іншого кластера. Інфраструктуру можна позначити, як сукупність ресурсів, які необхідні для функціонування системи. Розрізняють виробничу (механізми, дороги, схо­вища, системи зв'язку й ін.) і соціальну (школи, лікарні, театри, і ін.) інфра­структури.  Наявність інфраструктури є основою для побудови кластерних взаємозв'язків.  Мова йде про виробничу інфраструктуру, на основі якої мож­ливе відкриття нових підприємств на основі вже існуючих можливостей для розвитку.  Реалізація промислових інфраструктурних проектів може бути здійснена відповідно за кластерною концепцією. У такому випадку кластер здатний реалізувати синергетичний ефект використання інфраструктури, а саме мультиплікативно збільшуючи обсяг продукції, що випускається.  У та­кий спосіб процес моделювання кластерів, повинен враховувати синергетич­ний ефект при проектуванні виробничої інфраструктури.  

У рамках кластера виникає також ефект зниження трансакційних ви­трат, насамперед за рахунок перетікання знань. Підприємствам кластера стають доступні специфічні ресурси, які має кластер у цілому (ноу-хау, висо­кокваліфіковані фахівці). Специфічні ресурси одного підприємства перетіка­ють до інших фірм, формуючи загальну базу знань кластера й знижуючи специфічність ресурсів, а, отже зменшуючи трансакційні витрати.  У рамках кластера можливе зниження витрат пошуку інформації, ведення перего­ворів, насамперед у силу територіальної доступності контрагентів. Знижується рівень невизначеності угод, у зв'язку з тим, що учасники знайомі між собою або інформація про ресурси підприємств стає до­ступною.

Галузевий кластер, з позиції системного підходу можна визначити як сукупність суб'єктів господарської діяльності, об'єднаних у єдину структуру, елементи якої взаємозв'язані й спільно функціонують для забезпечення роз­витку власного потенціалу й конкурентоспроможності.  Основним для галу­зевого кластера є системна властивість інтегративності. Ступінь інтегратив­ності визначається наявністю й величиною системотворчих або системозбе­рігаючих факторів. Сукупність стимулюючих системотворчих факторів під­вищує прагнення підприємств до діяльності в межах кластера й інновацій­ного розвитку. Разом із властивістю інтегративності необхідна оцінка здат­ності системи до самоорганізації й саморозвитку. Проявом здатності до са­моорганізації системи є постійна зміна структури, корекція завдань відпові­дно до мінливих умов зовнішнього впливу.

 

ВИСНОВКИ

Об'єднуючими факторами економічних інтересів створення агропродово­льчого кластера можуть стати: 1) проведення єдиної цінової полі­тики на товарному ринку; 2) розширення обсягів виробництва товарів і по­слуг учасниками кластера; 3) проведення єдиної маркетингової політики; 4) впровадження інноваційних технологій внаслідок інтеграції і кооперації ви­робництва продукції і реалізації її на товарних ринках. Оптимальне поєд­нання видів діяльності в системі АПК на кластерній основі забезпечує перевагу і стійкість, зокрема, за рахунок застосування інформа­ційних технологій.

Перевага кластерів полягає у нововведеннях і зростанні продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві в середньотерміновій і довготе­рміновій перспективі у порівнянні з ізольованими територіально розміще­ними сільськогосподарськими товаровиробниками. Сільськогосподарські підприємства кластера отримують вигоду від концентрації первинних сіль­госппідприємств, забезпечення потреб покупців, встановлення паритетних відносин з підприємствами переробки і торгівлі.

Участь в агропродовольчому кластері надає також  сільськогосподарсь­ким підприємствам перевагу у доступі до нових прогресивних технологій і можливості вільного здійснення постачання виробленої продукції. Важли­вими для формування конкурентних переваг сільськогосподарських підпри­ємств, які входять у кластер, є гнучкість і здатність до швидкого реагування на зміни ринкової сфери.

 

Література:

1. И. Пригожин. Философия нестабильности // И. Пригожин. – Вопросы философии. – № 6. – С. 46 – 57.

2. Хакен Г. Синергетика. Иерархия неустойчивости в самоорганизую­щихся системах /  Хакен Г. –  М.: Мир, 1985. – 424 с.

3. Норт Д. Понимание процесса экономических изменений /  Норт Д. М.: Изд. дом ГУ ВШЭ,2011. – С. 104.

4. Лафта Дж. К. Теория организации / Лафта Дж. К. – М.: ТК Велби Про­спект, 2006. – 416 с. 

5.  Друкер П. Рынок: как выйти в лидеры. Практика и принципы /  Дру­кер П. – М.: Экономика, 1992. – 145 с.

6. Портер М. Конкуренция / Портер М. – Пер. с англ. – М.: Изд. "Виль­ямс", 2005. – 608 с.

 Стаття надійшла до редакції 12.09.2012 р.